Деніел Белград. Культура спонтанності. Імпровізація і мистецтво в повоєнній Америці

Лютий 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
261 переглядів

Київ: Факт, 2008.

Дослідження Деніела Белґрада належить до жанру, який можна б назвати «сюжетною гуманітаристикою». Традиційно для американських студій міждисциплінарне, воно зуміло уникнути загрози описовости чи, тим паче, поверховости суджень і водночас лишилося читабельним, не надто переобтяженим специфічною термінологією та надміром фактів. А заявленим на початку «сюжетом» є культура (й естетика) спонтанности, сліди якої автор відстежує в усіх сферах американського мистецтва 1940– 1960-х років. Власне, спонтанність, на його думку, є не лише спільною для всіх американських аванґардних практик особливістю (що в різних мистецтвах має різні відповідники – «ідеограма» / «гліф», «пластичний автоматизм», «енергетичне / силове поле», «діялогімпровізація», «бопова спонтанна просодія» тощо), а чимось значно більшим, – ключем до розуміння всієї епохи, або, як скаже про це сам Белґрад, «знаком доби», «третьою альтернативою» і до масового, і до елітарного мистецтв.

Перелік причетних до цього процесу митців виявляється чималим. У літературі це поети школи «Black Mountain» і бітники (Чарлз Олсон, Ален Ґінзберґ, Джек Керуак, ЛеРой Джонс); у малярстві – «абстрактні експресіоністи» або близькі до них художники (Роберт Мазервел, Адольф Готліб, Джексон Полок, Вілем де Кунінґ, Джеймс Брукс, Лі Краснер); у музиці – джазові виконавці, причетні до зародження стилю бібоп (Чарлі Паркер, Лестер Янґ, Майлз Дейвіс, Макс Роуч); у модерному балеті та скульптурі – Кетрин Ліц, Мерс Канінґем, Пітер Вулкос, Тошико Такаецу та багато інших.

Свій сюжет автор будує так, аби кожне явище постало у зв’язку з іншими (як один зі складників процесу зародження культури спонтанности), і водночас окремо – таким, яким його бачили самі митці. На потвердження тези про взаємну залежність естетики й ідеології він показує на початку ширший історичний і суспільно-політичний американський контекст (від 1920-х до 1960-х), аналізуючи культуру спонтанности як відповідь на проєкт «корпоративного лібералізму» та пропаґованої в ньому «культури достатку».

Либонь, Белґрадів метод контекстуального аналізу не завжди є математично точним (адже й митці з часом змінювали свої погляди, і кожне з мистецтв має в собі щось таке, що не можна перекласти мовою іншого), та все-таки переваг у такого парадигматичного підходу істотно більше, ніж хиб.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Сидор-Гібелинда ・ Червень 2018
Сказати, що авторка «в матеріялі», – не сказати нічого. Вона довгі роки спілкувалася із цими «...
Яна Примаченко ・ Листопад 2017
Книжка є не просто антологією життя і творчости видатного митця. Вона кидає світло на цілу епоху в...

Розділи рецензій