Світлана Пиркало. Кухня егоїста

Грудень 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
756 переглядів

Київ: Факт, 2007.

Не досить просто назвати їжу одним із найважливіших складників людського існування. Примхлива людська уява, плідно працюючи в цьому напрямку, породила мотив пізнання світу через різні страви, зіставлення читання зі споживанням їжі (і, відповідно, писання з куховарством), жанр кулінарного есею, нові гастрономічні версії походження слова «еґоїст» і знову ж таки гастрономічну інтерпретацію вислову «счастье есть». Останній – в обох розуміннях – один із лейтмотивів останньої книжки Світлани Пиркало.

«Кухня егоїста» – зібрані під одну обкладинку есеї з однойменної колонки, що її протягом 2006–2007 років авторка вела у виданні «Главред». До цих страв, тобто текстів, потрапили, окрім рецептів, гастрономічні враження, подорожні нотатки, пов’язані з харчами курйози, спогади про студентські роки, роздуми та в’їдливі зауваження про прекрасне, вічне та українську ментальність – таке собі поєднання фізичного й духовного, яке виявилося у химерних назвах деяких розділів на кшталт «Дикий кабан як чинник незалежности Корсики» чи «Галушка та її місце у вічності». «Спаґеті як інструмент перетворення суспільства», –написав ВудіАлен в оповіданні «У Фабриціо. Аналіз і резонанс», яке є пародійним гібридом ресторанної критики та рецензії. Натомість у Світлани Пиркало спаґеті, мабуть, змогло би викликати значні зміни – якщо вже не в суспільстві, то в конкретній особі точно – звісно, якщо гарно те спаґеті приготувати.

Попри велику кількість рецептів і описів національних кухонь, предметом розмови дуже рідко є їжа як така. Виявляється, у гастрономічних категоріях можна описати щастя, красу, чужі країни та світогляд вітчизняного істеблішменту, що Світлана Пиркало й робить, користуючись відносною свободою, що її дає письменникові жанр есею.

У книжці, складеній із журнальних колонок, не варто шукати якогось глибокого аналізу, – натомість тонких спостережень у ній безліч. Ще одна особливість цих текстів, пов’язана з періодичністю виходу, полягає в тому, що авторка реаґує на поточні події: від українських травневих свят із традиційними виїздами на город до річниці Голодомору чи спалаху насильства на Близькому Сході. Крім того, розділ про вино, який має радше інформативне значення, супроведено застереженням стосовно алкоголізму – вочевидь, есеїстика викликає більше відчуття відповідальности, ніж література.

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Березень 2017
Cпогади про 1917–1918 роки останнього гетьмана України Павла Скоропадського перевидано в такий...
Світлана Ославська ・ Березень 2016
До збірника статтей Анатолія Дністрового ввійшли тексти, написані у 2007–2015 роках. Автора...

Розділи рецензій