Pod redakcją Andrzeja Romana Szeptyckiego. Kościół, naród, państwo. Działalność i dziedzictwo metropolity Andrzeja Szeptyckiego (1865–1944). Materiały z międzynarodowej konferencji w Krakowie 25–26 listopada 2009 roku

Серпень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
185 переглядів

Wrocław, Warszawa: Kolegium Europy Wschodniej im. Jana Nowaka-Jeziorańskiego, Fundacja Rodu Szeptyckich, 2011.

У «Вступному слові» до збірки матеріялів міжнародної наукової конференції, проведеної в листопаді 2009 року у Кракові, заступник голови фонду роду Шептицьких Анджей Роман Шептицький пояснив: постать митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького «породжувала і досі породжує в Польщі та Україні велике зацікавлення, а водночас суперечки», отож Фонд і вирішив влаштувати цей захід за участи українських та польських науковців. Їхні доповіді розподілено в чотири розділи двомовної збірки: «Церква», «Нація», «Держава», «Спадщина», кожний текст подано мовою ориґіналу, українською або польською, – у супроводі короткої анотації (відповідно, польською чи українською).

Пьотр Кушка у чільній статті «Постать слуги Божого Андрея Шептицького» подає його біографію та виклад діяльности і ставить засадниче питання: «Ким був А. Шептицький, українцем чи поляком?», а відповідає на нього словами самого Шептицького: «Люблю Польщу, польську історію, польську літературу, але мова народу, у середовищі якого я виріс, стала моєю власною».

Перший розділ («Церква») відкриває стаття Володимира Мокрого «“Божа мудрість” і “Християнська правість” у філософсько-теологічній концепції митрополита Андрея Шептицького», де проаналізовано зміст релігійних творів митрополита і значення молитви для людини, що в них викладено. Петро Сивіцький («Андрей Шептицький: “патріярх Галичини” чи митрополит усієї Русі?») висновує, що душпастирська діяльність митрополита далеко виходила за межі Галичини.

Юрій Аввакумов («Екуменізм “вселенської широти”: спадщина митрополита Андрея Шептицького у контексті суперечки про “візантійство” в Україні та Росії першої третини XX століття») торкається ставлення владики до обрядовости й аналізує дискусію навколо «візантинізму» й «латинства». Статтю Шимона Редліха «Митрополит Андрей Шептицький та єврейська спільнота» присвячено прозелітській діяльності владики, його дружбі з євреями, допомозі останнім під час нацистської загрози знищення. Автор наголошує, що митрополит був єдиним, хто звернувся до папи Пія XII з листом про масові вбивства євреїв під час Другої світової війни. Але Шептицький досі не отримав звання «праведника народів світу», що пов’язано з антиукраїнським упередженням та необізнаністю про діяльність митрополита.

У другій частині («Нація») вміщено дві статті: «Харитативна та фінансово-економічна діяльність митрополита як фактор модернізації українського суспільства Галичини» Ліліани Гентош та «Митрополит Андрей Шептицький та мистецтво» Севастяна Дмитруха. В першій ідеться про господарську діяльність владики, промоторську підтримку українського кооперативного руху, народних промислів, освіти, банків, тощо. Другу присвячено діяльності митрополита у площині підтримки розвитку українського мистецтва. Йдеться про заснування Богословської греко-католицької академії, віднову Студитського чернецтва, створення українського національного музею, відкриття львівської малярської школи тощо.

Третю частину збірки («Держава») відкриває стаття Інни Поїздник «Митрополит Андрей Шептицький та український національний рух (1941–1944)». Авторка робить спробу розібратися у складних питаннях поведінки владики під час війни, розглядаючи його ставлення до акту відновлення української держави й до дивізії «Галичина», стосунки зі Степаном Бандерою та Андрієм Мельником і спробу залагодити ворожнечу між ними, а також ініціювання українсько-польського діялогу.

Докладніше непрості взаємини українців із поляками аналізує Ґжеґож Мотика у розвідці «Митрополит Андрей Шептицький і польсько-український конфлікт під час Другої світової війни». Владика засуджував терористичні акції, намагався не допустити втягнення українців у каральні заходи проти євреїв. «Він однаково ревно засуджував усі вбивства – і ті, які чинили члени ОУН, і ті, в яких брали участь поляки», – констатує Мотика.

Світлана Гуркіна у статті «Патріотизм – історична пам’ять – молодь» з’ясовує, що розумів Андрей Шептицький під патріотизмом, і наголошує, що митрополит пропонував молоді замість всіляких -ізмів християнську альтернативу.

Професор Єйлського університету Тимоті Снайдер у дописі «Етнос і raison d’Etat», який він назвав «голос у дискусії», доводить, що «Шептицький дбав водночас і про етнос, тобто етнічну свідомість, і про щось інше, себто українську державність: чинив політичні дії, готуючи можливе виникнення майбутньої української держави».

Останній розділ збірки («Спадщина») склали чотири статті. Ігор Галаґіда («Політика комуністичної влади щодо греко-католицької Церкви у Центральній та Східній Европі (1944–1956) – схожість і відмінність») зіставляє різні способи державного насильства щодо церкви. Ростислав Крамар («Пам’ять про митрополита Андрея Шептицького як фактор ідентичности українських греко-католиків (друга половина XX століття)») пише про сфальшований образ Шептицького, як його подавала совєтська влада, а Марек Мельник («Андрей Шептицький у польській історіографії в часи ПНР») розглядає ту саму тему з польського боку, головно на прикладі дискусії навколо першої біографії митрополита авторства польського історика Едварда Пруса «Святоюрський владика» (1985). Цю книжку дуже критикували (хтось навіть звинуватив автора у плаґіяті), але вона спровокувала широке обговорення особи Шептицького. Завершує добірку доповідей стаття Лукаша Ясіни «“Владика Андрей” Олеся Янчука (2008) як приклад сучасного українського історичного кіна». Вітаючи появу фільму, автор, однак, посутньо критикує режисера.

У прикінцевій дискусії «Спадщина митрополита Андрея сьогодні» виступили племінниця митрополита проф. Марія Шептицька, Мирослав Маринович, Степан Батрук, Петро Тима, Володимир Ющак.

У збірці також подано бібліографічний список, інформацію про авторів і програму конференції. Ґанджем видання є неуважна коректура, яка залишила велику кількість хибодруків у посторінкових примітках.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій