Віра Валлє. Корупція. Занепад соціального капіталу

Грудень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
296 переглядів

Київ: Видавець Олег Філюк, 2018.

Видання, присвячене гострополемічній темі, має за мету всебічно проаналізувати корупцію. Від початку книжка містить сумнівні тези, скажімо, те, що корупція існує тисячоліттями, хоча вона існує від часу виникнення модерної бюрократії, коли розмежовуються публічний і приватний простори. Тільки тоді можливе зловживання публічним ресурсом із приватною метою. У давніх політіях, де такого розмежування не було і правитель розглядав свою «державу» як вотчину, те, що тепер назвали би корупцією, було єдино можливою системою управління (наприклад, делеґувати родичів управляти удільними князівствами).

У першому розділі Віра Валлє вживає термін «дисфункція», що формує очікування: виклад здійснюватиметься з опорою на структурний функціоналізм; натомість авторку кидає від одного підходу й концепту до другого. Спершу ставиться завдання визначити «соціально-психологічні процеси, які впливають на корупцію» через теорію ігор (sic!). Теорія ігор не розглядає мотивації у психологічному вимірі — вона моделює дії акторів відповідно до критеріїв ефективности, що є похідними від теорії раціонального вибору (використання ТРВ як методологічної бази для математичного апарату теорії ігор є звичним для соціяльних наук, наприклад, про це читаємо у «Політичній теорії ігор» Нолена Макарті та Адама Мейровіца). Ця теорія мотиваційно нейтральна, із цього погляду корупціонер (як будь-який інший злочинець) і законослухняний громадянин відрізняються не мотивацією, а відмінною калькуляцією вигод, ризиків і витрат. Калькуляцію зумовлює доступ до інформації та відмінні умови, в яких актори взаємодіють, — це впливає на оцінку ризиків.

Проте з’ясування психологічних аспектів, зрештою, і не потрібне для розуміння причин явища. Бо джерела корупції мають інституційну природу. Теорія ігор і ТРВ доцільні для аналізу діяльнісної реакції на інституційний контекст, коли корупція стає свідомим і типовим вибором. Здавалося б, авторка почала рух у цьому напрямку, зауваживши значущість санкцій. Але не системна, а принагідна згадка цих стратегій не спрямовує її пошук в евристичний бік. Урешті, читаємо нарікання на правовий нігілізм як «причину» корупції. Якщо натомість послідовно керуватися ТРВ, то правовий нігілізм є не причиною, а наслідком, узвичаєною реакцією на неможливість використовувати норми (у ТРВ норма — це засіб), тобто йти леґальним шляхом. Чому, попри засудження цього явища, люди все одно схильні його відтворювати? Коли засіб втрачає інструментальну силу і стає бар’єром, очевидно, що актори сумніватимуться в доцільності використовувати його й обиратимуть нелеґальний шлях як легший.

Розгляд методів емпіричного вимірювання рівня корупції завершується сумною констатацією, що жоден не є задовільним. Однак авторка не обтяжує себе тим, аби використати бодай якийсь їхній потенціял, лише обурено запитує, чому після Революції Гідности масштаби корупції не знизилися. Твердження не узгоджується навіть із наведеними даними у 15‑му розділі. За дослідженнями КМІС, у 2011–2015 роках знизилася частка респондентів, які констатували, що в них вимагали хабар. 11 із 13 складників національної системи доброчесности продемонстрували позитивну динаміку за 2010–2015 роки. Те ж стосується індексу сприйняття корупції. На початку розділу констатується лише низький результат за 2016 рік, але іґнорується динаміка, яка є стійко позитивною від 2014 року. Бал залишається низьким не тому, що відсутня позитивна динаміка, а тому що ми стартували з дуже низького показника, а два роки перед Евромайданом позитивної динаміки зовсім не було. Валлє оцінює ефективність протидії за кількістю ув’язнень топових корупціонерів, і ситуація здається жахливою. Натомість якщо оцінити монетизовану ефективність, з’ясуємо, що уряд заощаджує до 6 мільярдів доларів на рік завдяки антикорупційним заходам (звіт Інституту економічних досліджень і політичних консультацій). І саме ці «провальні» реформи дають можливість збільшувати витрати на субсидії, зарплати й пенсії тим, хто біля телевізора гучно обурюється масштабами корупції.

Назва книжки відсилає до есею Роберта Патнема «Гра в кеґлі наодинці: занепад соціяльного капіталу Америки», проте ґрунтовного розгляду зв’язку корупції й соціяльного капіталу немає. Згадавши про руйнівний для суспільної самоорганізації досвід радянського тоталітаризму й «мертві» профспілки, авторка зосереджується на трикутнику: влада — бізнес — громадянське суспільство, де обмежує це третє рамками медій та антикорупційних органів. Звідси й плиткі рецепти. Валлє наголошує відданість ліберальним ідеалам Джона Лока, однак ця відданість декларативна. Лок убачав завдання суспільного єднання у захисті власности. І коли йдеться про посилення громадських ініціятив, було би добре, якби його обговорювали в ресурсних категоріях. Натомість вимогою «всеосяжної відмови від корупції» та обуренням стосовно правового нігілізму виклад зсувається в моралізаторство.

Особливість праці — цілковитий методологічний хаос. Її задумано як апологію ліберальної демократії та ринкової економіки, та цим ідеалам книжка радше шкодить, адже завдання науково-популярних видань — не транслювати поширені стереотипи, а спростовувати їх. Найцікавіше в книжці — виклад чужих ідей, та щойно авторка намагається спиратися на них для самостійного аналізу, отримуємо інструмент поширення паніки у суспільстві. Видання таких книжок підтверджує, що ми стерпно засвоїли чужі теорії й познайомилися з методами, однак ще не вміємо використовувати їх для аналізу власного суспільства.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олена Дядікова ・ Червень 2017
Процес відновлення довіри, вузьких і широких сфер відповідальности й усвідомлення власної автономії...
Ярослава Тимощук ・ Червень 2017
Відчуття втраченої батьківщини — одне з найяскравіше описаних у газеті. Переселенці міркують, що...

Розділи рецензій