Тимофій Гаврилів. Конспект екскурсії

Вересень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
167 переглядів

Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2006.

Ця книжка не залишає однозначного до себе ставлення. Що це – тонка гра в літературу, чи радше – претензія на літературу, якій, проте, не вистачає чогось – щоби вирватися за межі претензії? Хотілося би вірити – що саме гра, і тоді – гра майстерна, іронічна і самоіронічна, сповнена контекстів і натяків, гра з мовою і поетикою, з героями і власним авторством.

Проте сама поезія за цією грою втрачається, відходить на другий план: дуже хочеться вірити Гавриліву, який пише «перетворює листя на / форму захисту / перетворює сонце на / форму нападу», проте більше віриться його віршеві «абетка»: «аз / буки / берези».

Гаврилів чимало пише про літературу, але як він це робить: «писання віршів / подібне на / ходіння / в туалет / ти просто мусиш» – чи не приклад самоіронії? І ці його кепкування з літератури і себе-в-літературі, ці пародіювання епічности, філософічности, загадковости: все вказує на те, що Гаврилів прагнув створити збірку якщо не постмодерну, то з натяком на постмодерність. Але якщо в прозі постмодерн побутує дуже успішно, то з поезією складніше: бо хоч як оживлюй текст купою підтекстів, поетики цим не створиш, а інтелектуальною грою відвертости не заміниш. Тому ця книжка не для тих, хто прагне поезії і тим паче – Поезії. Їм припаде до смаку хіба один розділ: «матеріяли для хроніки», та й то – якщо заплющити очі на його грайливість...

Проте – це все надто умовні речі: непоетичність, постмодерність... навряд чи автор «Конспекту екскурсії» комплексуватиме щодо цих «суворих» вироків. Людина, що написала, і – мало того, внесла до власної збірки тексти на кшталт «зоологія», «кіт нарікає» чи «мистецтво римування» та й усього розділу «коротка граматика конкретної поезії», схоже, взагалі не має жодних комплексів, тим паче – літературних. Хоча – суто поетичні устремління Гавриліва подекуди прориваються в багатьох текстах, і так парадоксально виходить, що фрази на кшталт «...на “корабель” рембо який цитую» і – порівняйте – «алхіміку / творцю метаморфози / поглянь / весна / конвалія цвіте / на виправдання / твоїх трудів / марнотнику» сусідять в одному «вірші». І тут вже важко сказати: чи це всюдисуща іронія, чи – нарешті – поезія...

Чи не найцікавішою частиною збірки є розділ «вірші (про) пана м.». Ставлячи двозначне «(про)» Гаврилів дистанціюється від авторства, проте саме тут поезія стає найбільш відчутною: «допоки мідяк не згас... / допоки світить з неба... / найбільший розбійник час / прийде колись по тебе». Це – ніби квінтесенція книжки, очний поєдинок поезії та гри, в якому перемагає – звісно – гра, але з нього видно, що поезія – гідний супротивник.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Спілкування, інтернет, зміни в культурному ландшафті людства, мандри – найпоширеніші теми збірки...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Поезії Бельченко притаманний особливий різновид гармонії – вона насичена мотивами з історії...

Розділи рецензій