Джеймс Мейс. Комунізм та дилеми національного визволення: національний комунізм у радянській Україні 1918–1933

Серпень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
350 переглядів

Переклад з англійської Максима Яковлєва
Київ: Комора, 2018.

Не минуло й сорока років – так можна прокоментувати те, що українською мовою вперше вийшла знакова праця Джеймса Мейса, одного з нечисленних західних дослідників, систематично відданих українській тематиці. Ориґінал побачив світ 1983 року.

Попри декомунізацію, численні дискусії та скандали довкола інших періодів вітчизняної історії, саме умовні «великі двадцяті» залишаються тією точкою, до якої реґулярно повертаються в розмаїтих сферах гуманітаристики, та й поза ними. Експерименти в УСРР тих років були досить яскраві, щоб великою мірою визначати порядок денний і серед українців поза радянськими кордонами. А, скажімо, в мистецькій сфері вони цілком успішно зберігають «ґравітаційну силу» дотепер.

Головним спільним системним знаменником подій українських «великих двадцятих» стало поле, на якому в різний спосіб намагалися сполучити модифікації соціялізму з імперативами національного визволення. Адже, як не раз зазначав Мейс, абсолютна більшість українських політичних рухів декларувала себе як «соціялістів» або «комуністів». Соціялізм, напевно, був чи не «модніший», аніж націоналізм у наступні десятиріччя.

Проте Мейсове дослідження, як видно з назви, зосереджується на подіях на території, де поняття «більшість українських політичних рухів» було практично нісенітницею. У радянській Україні після остаточного утвердження більшовицького режиму та «утрясання» різних поглядів на національну політику серед самих більшовиків та інших груп на кшталт «боротьбистів», що приєдналися до переможців, «націонал-комунізм» на відносно тривалий час став державною політикою. Мейс висвітлює особливості її постання, функціонування та скасування у політичній, культурній та економічній царинах, а також у політиці пам’яті й ключовому питанні колективізації/індустріялізації.

Внутрішні більшовицькі дискусії. Складна історія постання КП(б)У як трохи партії, а трохи обласного відділення загальнорадянської партії. Не менш складна історія приборкання й поглинення тих українських небільшовицьких комуністичних рухів, які не еміґрували чи не згасли самі собою («боротьбистів», «укапістів» і зовсім дрібних груп). Похід «боротьбистів» до влади та спроба нав’язати свій сценарій. Активність, а потім розгром Олександра Шумського. Скандал із «літературною дискусією» та Миколою Хвильовим як головним її фіґурантом. «Економічний сепаратизм» Волобуєва та погром «волобуєвщини». Боротьба за «правильне» тлумачення історії революції (зокрема, чи мала КП(б)У «два коріння» – більшовицьке і «боротьбистське», чи автоматично утворилася як більшовицька організація в загальноросійському революційному процесі?). Провал спроби Миколи Скрипника розбудувати й зберегти повноцінну самоврядність УСРР. Знищення українізації, наступ на всі групи націонал-комуністів, колективізація, Голодомор. Ось приблизний перелік основних тем, проаналізованих у книжці. З огляду на масштаб, Мейс, звичайно ж, не занурюється в них глибоко. Можна сказати, що загалом факти, з якими він працює, сьогодні більш-менш відомі й доступні.

Проте систематизація і трактування цих фактів можуть бути цікаві й українському читачеві початку ХХІ століття. Скажімо, Мейс чітко та переконливо зіставляє події з різних суспільних сфер і географічних вимірів.

Під час читання книжки виразно постають часові «збіги». Наприклад, 1925–1927 роки – драматичний бій альянсу Сталіна–Бухаріна проти «об’єднаної опозиції» в Москві, наступ і поразка Шумського, «ліберальна» частина літературної дискусії, гучний виступ Хвильового і його пізніше каяття; 1928-й – початок першої п’ятирічки, атака Сталіна на Бухаріна, висунення гасла суцільної колективізації, погром «волобуєвщини», «Шахтинська справа», початок «підкопувань» під Скрипника, призначення Станіслава Косіора генеральним секретарем ЦК КП(б)У. Це важливо на тлі того, що сьогодні, припустімо, літературну історію 1920-х часто висвітлюють дуже віддалено від політичної, «партійної» історії. Втім, як справедливо зазначає в передмові Сергій Плохій, книжці не завадив би іще виразніший загальносоюзний контекст (припустімо, питання відносин націонал-комуністів із троцькістами після прочитання цього дослідження є цілковитою інтриґою).

Дистанція від часу написання дослідження подекуди дається взнаки, і, як наслідок, науковий редактор заперечує окремі тези книжки з позицій уже нинішньої науки, виправляє певні факти, уточнює цитати. Принагідно можна згадати спорадичні недоречності в перекладі, коли, наприклад, сумнозвісна Спілка визволення України час від часу виявляється «Союзом». Що ж до розмежування в українському перекладі понять «совіт» і «рада» (а відтак «совітської» та «радянської» влади тощо), воно залишається дискусійним питанням і зайвим свідченням: історія ранньої УСРР у різних сферах є темою, що потребує подальших студій.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Оксана Булгакова ・ Квітень 2018
Монографію присвячено святам і дозвіллю українців, які з різних обставин у роки Другої світової...

Розділи рецензій