Матіас Енар. Компас

Грудень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
228 переглядів

Переклад з французької Ірини Славінської
Львів : Видавництво Старого Лева, 2017.

2015 року французький письменник Матіяс Енар отримав Ґонкурівську премію за роман «Boussole». Про цю подію в Україні мало писали, а якщо хтось щось і чув про автора, то фраґментарно, адже текстів українською не було. Українське видання роману докорінно не змінило ситуації. Енар не став відомий широкому колу читачів, на відміну від деяких інших сучасних французьких письменників, як-от Фредерик Беґбедер, Мішель Уельбек, Патрик Модіяно, Анна Ґавальда чи Амелі Нотомб. Можливо, це пов’язано з обсягом роману — майже 500 сторінок, можливо, з тематикою — орієнталізм, можливо, зі складністю самого тексту, в якому автор поєднує художню оповідь із науковими розвідками. Енар має чудовий стиль, і французькою мовою роман читається легко, не відчутно швів між fiction і non-fiction.

Енарові тексти не є простими, що добре видно не лише за «Компасом», а й, наприклад, за романом «Зона» (2008) та іншими. У них небагато динаміки, але їх переповнено фактажем (його подано не сухо, і не йдеться про очевидні, загальновідомі речі). Я сказав би, що з них так і ллється інтелектуальність, і це підкуповує. Енар має мистецьку освіту, він професійний перекладач із перської та арабської мов. Чимало його текстів мають помітне орієнталістське спрямування, та це не пов’язано з кон’юнктурними моментами, адже, розкручуючи одну тему, автор поволі нанизує інші, і тема літератури переплітається з музикою, живописом чи політикою. Енарові тексти не позбавлено експериментаторства, зокрема роман «Зона» — це одне речення на понад п’ятсот сторінок, яке пронизує різні локації, різних персонажів і різні сенси.

Роман «Компас», на перший погляд, — цілком традиційне письмо. Та поступово стає зрозуміло, що це пастка. Оповідь триває одну ніч, та вона дає читачеві стільки різної інформації, що її засвоєння потребує часу. Переміщення з арабського Сходу до Европи і в зворотному напрямку, аналіз музичних творів, відомих винятково фахівцям, історії про класичну літературу подано не класично (оповіді про поета Жермена Нуво, науковця Йозефа фон Гамер-Пурґшталя, письменницю і журналістку Анемарі Шварценбах тощо). Читач ризомує від епохи до епохи, від однієї культури до іншої. Це певний ризик. Чи стане читач витрачати час на складну книжку? Практика показує, що стане, принаймні у Франції, де продано 400 тисяч примірників, а премії наздоганяють Енара й 2017 року.

За словами письменника, одним із повідомлень роману є спроба виправити погляд типового европейця на Схід, змінити стереотип, ніби Схід — це фундаменталізм і тероризм, адже багато в чому саме східні культури позитивно вплинули на Европу. З’ясувати це намагається Франц Ритер — головний персонаж тексту, науковець, який спеціялізується на східній музиці. Читач стикається із загадковою культурою, що розкривається через музику та реґістри гуманітаристики. Певної «пікантности» додають описи вживання опіюму й сексуальні сцени. Структура роману далека від усталеної: текст не лінійний, стикаємося з модифікацією арабської в’язі та европейського експериментального письма (флешбеки, гіпотаксис, спеціяльна термінологія, наукові вклейки, епістолярний жанр тощо). Фактично Енар описує митарства Франца Ритера: перебування у межовій ситуації, спричиненій хворобою, його думки про музику, літературу, Схід, наркотики і стосунки із Сарою — дослідницею, прізвище якої залишається невідомим. Ці взаємини почасти мають перверсивний характер, вони проходять не так лінією почуттів (хоча є і це), як лінією науки (з боку Сари це виразно видно), крім того, інтонаційно Сарин голос нагадує Францові голос його матері (слово «Maman» автор подає з великої літери). Із німецької «Ritter» перекладається як лицар — Франц як уособлення сучасного лицаря, а Сара як образ сучасної Прекрасної дами? — чи не є це натяком на підкорення Сходу, яке здійснює Захід?

У тексті немає фінальної крапки, тут Енар залишається вірним собі. Роман завершується словами епіграфа, що перетворюються на умовний епілог. Складається враження, що роман «Компас» — лише марево: «ми — двоє курців опіуму, кожен у власній хмарі, нічого навколо не бачимо, самотні, ніколи самі себе не розуміємо…».

Принагідно варто зазначити, що французьке слово «la boussole» можна перекласти не лише як «компас». Метонімічно воно може означати «наставник», «путівник» («я — компас власної одержимости» — говорить про себе Франц). Якщо зважати на ці значення, зміст роману трохи розширюється. Сучасного дослідника вбудовано у мітологему шляху, він рухається із тексту в текст і рухає сам текст, перетворюючись на письмо. Це очікує і на читача, головне — ризикнути і дочитати до кінця. Якщо зблизитися з текстом, він надовго залишиться в пам’яті й не лише зрушить, розширить орієнталістські уявлення, а й стане умовним орієнтиром сучасної романної оповіді.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
На відміну від інших домодерних суспільств, що зберігали пам’ять за моделлю «батьки – історія –...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Тріюмф дикости, знищення курорту у вогні, вбивства, насилля – це десяток фінальних сторінок «Весни...

Розділи рецензій