Леонтій Войтович. Княжа доба на Русі: портрети еліти

Лютий 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
280 переглядів

Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2006.

Українській історіографії рідко щастило на вивчення власних князівських династій доби Середньовіччя. Але от завдяки відомому львівському історикові маємо певне відродження тяглости у дослідженні ключової проблематики Середньовіччя в аспекті европейської історії. Поняття династії і є тим містком, перекинувши якого, історик опиняється у вирі найгостріших політичних подій минувшини. А вкрай уривчаста й непевна джерельна база змушує вдаватися до складних аналітичних операцій, часто розпочинаючи і закінчуючи аналіз самими припущеннями. Історикові доводиться виявляти неабияку винахідливість, аби довести собі та колеґам по цеху, що друге – хрестильне – ім’я якось князя було не Євфімій, а Євстафій, а помер він на три роки пізніше, ніж звикли вважати. Тому понад 3000 князівських імен, викладених у генеалогічних таблицях, є результатом не просто наполегливої систематизації, опрацювання неуявлюваної історіографії чи пам’яттю про наших правителів, але й чудовою базою для подальших наукових пошуків і нових інтерпретацій.

Структурно монографія складається зі вступу, п’яти розділів та іменного покажчика, але тематично її можна структурувати на визначення проблематики, аналіз джерельної бази, перелік літератури та генеалогічні таблиці. У першому розділі подано характеристику джерел, – ними є літописи та хроніки, акти, метрики, князівські родоводи, пом’яники, гербівники, наративні пам’ятки XII–XVII століть, урядові реєстри, житія святих, леґенди, фальсифікати, графіті, надгробки, епітафії, панегірики, портрети, мініятюри, іконографія, монети, печатки тощо. Другий розділ уміщує список літератури, що нараховує 3105 позицій. Третій, четвертий і п’ятий розділи присвячено відповідно Рюриковичам, Ґедиміновичам і князям невстановленого та ординського походження.

Вступ ознайомлює з авторовими поглядами на ключові аспекти панування князівських династій Рюриковичів та Ґедиміновичів. Що важливо для української історіографії, основну увагу зосереджено на Рюриковичах із українських земель – Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Галичини. Добре відомо, що вивчати князів випадало здебільшого московським і пітерським історикам, які більше цікавилися «своїми» Рюриковичами, а не Ґедиміновичами, без яких годі уявити українську історію XIV–XVI століть.

У коло авторових зацікавлень потрапляє і практика успадкування князівського престолу, критика концепції колективного сюзеренітету династії Рюриковичів. Автор висвітлює генезу феодалізму від хлібокормління, обґрунтовуючи його завершення на українських землях юридичною датою, тобто появою Віленського привілею 1492 року, що обмежував владу великого князя литовського на користь панів радних. Проте широко застосована в книжці західна термінологія феодалізм, бенефіций, феод, сеньор, васал справляє враження жорсткого каркасу для того маловідчутного феномена, яким були міжкнязівські відносини на Русі.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій