Ирина Сироткина. Классики и психиатры. Психиатрия в российской культуре конца XIX – начала XX веков

Жовтень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
153 переглядів

Москва: Новое литературное обозрение, 2008.

Дослідження російського культуролога Іріни Сіроткіної хоч і заявлене як історія російської психіятричної науки межі XIX–XX століть, насправді є своєрідним цілісним прочитанням цього періоду в історії Росії. Автор будує оповідь про наукову та суспільну діяльність видатних російських лікарів, психіятрів і психоаналітиків – Владіміра Чижа, Ніколая Баженова, Іґоря Сікорського, Ніколая Осіпова – на цікавому культурологічному, літературному та філософському матеріялі того часу.

Межі між текстами різного походження та спрямування – власне літературою, літературною критикою, спеціялізованими науковими текстами, суспільно-політичними заявами та посланнями – розмиваються, але це в парадоксальний спосіб допомагає сфокусувати дослідницьку й читацьку увагу на ключових евристичних моментах монографії. Якою мірою наука, і зокрема психіятрія, покликана вирішувати болючі суспільні проблеми і давати моральну оцінку видатним людям? Як змінюють ранішу оцінку певного автора чи тексту політична кон’юнктура й суспільні запити? У який спосіб самі письменники провокують психіятрів на такі чи такі судження про них? На ці питання авторка відповідає обґрунтовано, розважливо і просто цікаво.

Хисткість меж між текстами увиразнює те, що герої Сіроткіної – російські письменники та психіятри – самі часто-густо перетинали межі власного фаху. Баженов, Осіпов та Сікорський активно друкували літературознавчі статті та розвідки, а Микола Гоголь і Лєв Толстой намагалися теоретизувати на теми психічної норми та девіяції, душевного здоров’я, геніяльности й божевілля. Відомо, що до літератури як матеріялу психоаналітичних досліджень зверталися зачинателі психоаналізу Зиґмунд Фройд і Карл-Ґустав Юнґ; проте, на думку авторки, для російських психіятрів їхнє письменство було не лише ілюстративним матеріялом до теорії, а й певною мірою болючим діягнозом самим собі й – ширше – всій історичній епосі.

Стиль монографії годилося б схарактеризувати як науково-популярний, проте це аж ніяк не применшує її власне наукової ваги. Історикам, культурологам і філологам може бути корисною вправно укладена бібліографія – окремо до кожної з частин книжки.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Катерина Девдера ・ Березень 2017
Знаний німецький письменник Алоїз Принц є автором низки життєписів, зокрема Германа Гесе, Франца...
Катерина Девдера ・ Серпень 2016
Нове видання есеїв Віри Агеєвої, однієї з провідних дослідниць української літератури ХХ століття...

Розділи рецензій