Юра Зойфер. Кінець світу. Драми та проза

Липень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1095 переглядів

Чернівці: Книги-XXI, 2012.

В серії «Меридіян серця» чернівецького видавництва «Книги-XXI», яка знайомить українських читачів із творчістю народжених в Україні письменників, що зреалізувалися в іншій літературі, вийшла в перекладі Петра Рихла книжка австрійського письменника Юри Зойфера. (В цій самій видавничій серії випущено також листування Пауля Целяна з Інґеборґ Бахман, про яке докладніше в іншій рецензії в цьому числі «Критики»: див. третю сторінку обкладинки. – Ред.) Він народився в Харкові 1912 року в сім’ї заможних промисловців. Під час громадянської війни родина виеміґрувала до Австрії, де Зойфер опанував німецьку мову й наблизився до лівих політичних кіл, а потім і до політичних кабаре, в яких ставили його п’єси. Участь спершу просто в лівому, а потім в антифашистському русі привела письменника після аншлюсу Австрії в Дахау, а потім у Бухенвальд, де він і помер від тифу за пів року до початку Другої світової війни.

Політично-соціяльна проблематика була стрижнем творчости Юри Зойфера, а п’єса – найорганічнішим жанром, у якому найефектніше виявився його іронічний, гострий і жвавий талант. У п’єсі «Кінець світу», сюжетом якої є неадекватна, сліпо комерційна реакція на очікуване зіткнення Землі з кометою, висміяно тодішній консумеристський «західний світ», як його бачив Зойфер. Іще кумеднішу «Асторію» побудовано на нібито реальній історії про те, як кілька шахраїв, вигадавши державу й удаючи з себе її дипломатичних представників, видурювали гроші та зв’язки, торгуючи візами, нагородами й посадами. Дещо пласкішими, спрощенішими, можливо, занадто анекдотичними виглядають оповідання. Ось, до прикладу, «Інтерв’ю»: журналіст атакує шаблонними, безглуздими, але по-таблоїдному хвацькими запитаннями, як він думає, заїжджу зірку, навіть не помічаючи, що це зовсім інша людина. Проте й у Зойферовій прозі тішить стрункість, ощадливість і доречність слова – заповідалося на вельми непоганого новеліста, якби, звісно, доля письменника склалась інакше.

Якщо політизованість творів Юри Зойфера (десь помірна, десь надмірна) є вже доконаною й незмінною, то післямова Петра Рихла «Австрійський Аристофан» своєю надто вже пильною увагою саме до політичної боротьби, трагедії австрійського антифашистського руху та інших зовсім позалітературнх чинників трохи дивує. Вона, щоправда, може допомогти не дуже обізнаному читачеві зорієнтуватися в історичному контексті, – але хочеться більше контексту суто літературного, про який не прочитаєш в інших, власне історичних книжках.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжку історика Дмитра Вирського, спеціяліста з річпосполитської ранньомодерної історіографії,...
Ростислав Загорулько ・ Березень 2017
Число присвячено проблемі тероризму. Його причини, витоки та прояви розглянуто у вступній...

Розділи рецензій