Анн-Марі Пельтьє. Християнство та жінки: двадцять століть історії

Квітень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
454 переглядів

Переклад з французької Яни Вестель і Дарини Морозової
Київ: Дух і Літера, 2016.

Твір знаної французької фахівчині з біблеїстики Анн-Марі Пельтьє запрошує читача в мандрівку світом християнських поглядів авторки, що покликана передати ідею: «Чоловік ніколи не стане вищим, принижуючи жінку, — радше, навпаки». Це ліричний текст-роздуми, ґрунтований на потужній ерудиції та глибокій вірі, написаний легко й вишукано.

Суспільствознавці не побачать тут звичного академічного стилю з покликаннями на праці істориків, соціологів, теологів та фахівців із ґендерних студій. Активісти не знайдуть у книжці ані заклику до рівних можливостей жінок і чоловіків у церкві (авторка м’яко оминає однозначну позицію щодо ординації), ані аналізу витоків жінконенависництва. Однак читачі відкриють для себе сторінки християнської історії, які часто залишаються за лаштунками, а також заклик Пельтьє визнати наявність мізогінії, а визнавши – відмовитися від неї назавжди в християнській вірі.

У першому і другому розділах авторка ілюструє, як у християнстві вибірковими цитатами з Біблії обґрунтовують жінконенависництво та які біблійні рядки воліють оминути увагою. Зокрема, нагадує, що ті, хто виправдовує другорядне й поневолене становище жінки відомими цитатами з послань апостола Павла, забувають інші Павлові слова: «Одначе в Господі ні чоловік без жінки, ні жінка без чоловіка, бо так, як жінка від чоловіка, так само й чоловік через жінку, а все від Бога» (1 Кор. 11:11–12). Пельтьє звертає увагу на те, що навіть за вельми патріярхальних часів серед християн звучали вельми непатріярхальні голоси, як-от святого Григорія Богослова в IV столітті: «Дружина, яка безчестить шлюбне ложе, за законом підлягає суворому покаранню. Але чоловік безкарно обманює свою дружину. Я не визнаю цього закону, я ненавиджу цей звичай. Саме чоловіки склали наші закони, тоді як жінки перебувають у несприятливому становищі. Не такою є Божа воля» (Слово 37, 6). Чи багато з наших сучасниць і сучасників очікують такої еґалітарної риторики від візантійського богослова та константинопольського патріярха IV століття? Авторка послідовно обґрунтовує позицію, що християнські тексти й християнська історія містили чимало емансипаційних ідей і практик за часів, сповнених тенет андроцентризму та подвійних стандартів.

У другому розділі Пельтьє розкриває історію християнської думки як чинник становлення европейських уявлень про шлюб і сім’ю. Одне з ключових занепокоєнь авторки зосереджено на тому, що подолання жінконенависництва нині почасти призводить до применшення цінности шлюбу та недоречної дистанції в подружжі: «...автономія може бути лише пристосуванням, що встановлює дистанцію там, де не вдається встановити згоду». Опікуючись питаннями шлюбу, авторка водночас наполегливо обстоює право жінки на лідерство й відповідальність, на професійне, інтелектуальне й соціяльне життя та відкидає патріярхатні підходи, що прирікають жінку на домашню працю без права на власну думку, вільний вибір та впливовість в інших ролях, ніж мати й дружина. Краса і душевне тепло цитат із богословських християнських творів про шлюб, що їх обирає авторка, для багатьох стануть джерелом натхнення.

Однак феміністично налаштовані читачі зауважать, що, намагаючись вивести нас із пасток мізогінії, авторка відмовляється йти до кінця в утвердженні права жінок і чоловіків на вільну самореалізацію. В авторчиній інтерпретації жінки постають такими, що більше за чоловіків здатні на чуйність, лагідність, «витонченість у стосунках із іншим». На її думку, для утвердження гармонії та добра у світі вкрай важливо, щоб жінки вносили ці риси в суспільне життя. Але ж цим авторка мимоволі заперечує нормативність таких рис для чоловіків. Хіба не чуйности й лагідности шукають у шлюбі чимало і чоловіків, і жінок? Якщо такі риси є насамперед привілеєм жінки, то як можливі та глибина взаєморозуміння і взаємопідтримки і те щастя, яке авторка воліє бачити в подружньому житті? І чи має в такому разі почуватися неадекватним чуйний і лагідний чоловік? Чи має відчувати аберацію жінка, у якої ці риси не є яскраво вираженими? Спроби визначити нормативні риси для чоловіків і жінок незмінно приховують пастку заперечення свободи людської індивідуальности та зміщують фокус на «справжню жіночість» і «справжню чоловічість», замість того, щоб шукати «справжню людяність».

Читачі зі спеціялізованим вишколом із ґендерних питань не оминуть увагою того, що, захищаючи гідність і свободу жінок прикладами з Біблії, авторка не може подолати того, що жіночі персонажі переважно визначено через їхні взаємини з чоловіками, що й було характерно для відповідних часів: дружина, мати, сестра, спокусниця або рятівниця чоловіка, гостинна ґаздиня для подорожніх. Біблійні тексти не рясніють згадками про мандрівниць, письменниць, священнослужительок, майстринь, політикинь і мисткинь, і авторчине завдання було би значно простішим, якби вона пояснила цю ситуацію специфікою історичного контексту. Натомість Пельтьє збирає в біблійних рядках свідчення участи жінок у проповідництві, їхньої відваги, ініціятивности, мудрости й гідности, попри тиск середовища, що ставав на заваді розкриттю потенціялу жінок. Решту книжки (розділи 3–6) вона присвячує тому, щоб показати, як, усупереч утискам, окремим християнкам вдавалося бути впливовими за межами родини і що «не випадково новітній час породив перші феміністичні запити саме в суспільствах із християнським спадком». Авторка показує, що в часи, коли діяльність жінки було обмежено домашньою працею, християнські жіночі ордени були унікальними острівцями свободи, оскільки давали жінкам можливість інтелектуального й ініціятивного життя в умовах, коли ці можливості категорично заперечували: «...незалежно від форми зречення (наприклад, життя в спільноті) жінки, які обрали цей шлях, знайшли на ньому місце для застосування як своїх талантів, так і своєї віри...»

Твір варто прочитати, щоб дізнатися більше про християнську історію та культуру й поміркувати, що для вас є ідеалом шлюбу та що означає визнавати й шанувати гідність людини. Для християн ця книжка може стати знахідкою на шляху духовних пошуків та осмислення своєї віри незалежно від того, чи збігаються їхні переконання з позицією авторки.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Дмитро Шевчук ・ Жовтень 2017
Книжка Михайла Якубовича є науково-популярним викладом історії та сучасного стану ісламу в Україні...
Дмитро Шевчук ・ Червень 2017
Твердження, що в модерному світі «релігія стала приватною», вказує на звільнення секулярних сфер...

Розділи рецензій