Віктор Кубайчук. Хронологія мовних подій в Україні (Зовнішня історія української мови)

Лютий 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
318 переглядів

Київ: К.І.С., 2004.

Задум цієї книжки і форму подання матеріялу в ній зумовили чинники, які спонукали її автора, кандидата фізико-математичних наук і працівника Інституту теоретичної фізики, на якийсь час відкласти суто фахові заняття й зануритися в тему, дотичну до його професійних проблем хіба тим, що в них, як і скрізь, подосі дається взнаки більшовицька невтомна боротьба з «націоналістичним шкідництвом на мовному фронті» – зокрема погром української термінологічної школи. Віктор Кубайчук чітко вказує на них у передмові: ідея «постала під враженням від запитань учасників мовного форуму maidan.org.ua, що свідчать про майже цілковиту необізнаність». Автор склав хронологічний перелік культурних та політичних подій від IX століття (відомості про «перше хрещення» Русі та згадка в Паннонському житії Кирила про існування вже тоді руської писемности) до останніх у часі боїв безугавної «правописної війни», хоча, застерігає він, хронологія подій після здобуття незалежности фраґментарна, «бо цей період менш-більш відомий».

Добір фактів і ступінь вірогідности використаних джерел можуть спричинити сумніви у високочолих лінґвістів – ну, то є добра нагода спуститися з академічних високостей у середовище інтернетових форумів і висловити вагомі заперечення, прислужившись подоланню «майже цілковитої необізнаности», як це завжди робить мовознавець Лариса Масенко, чиє прихильне слово супроводить книжку разом із відгуками інших рецензентів, які також не цураються громадської діяльности: Сергія Білоконя, Михайлини Коцюбинської та Валерія Шевчука. Але навіть побіжний погляд показує, що Кубайчукова праця, на щастя, не має нічого спільного зі звичними й набридливими аґітками патріотів, перейнятих викриттям україножерства всіх, хто не згоден із їхніми слушними й достеменно українськими поглядами, – хоча це й не дослідницька в строгому значенні слова робота, радше популяризаторська. Це таки історія мови, а не історія її знищення, тож читати її можна і без брому. Список словників 1917–1948 років (кількасот позицій), поданий наприкінці в додатках, склали здебільшого все-таки не «Репресивні термінологічні бюлетені 1933–1935 років», що приписували українським мовцям, яких слів їм не слід уживати задля збереження братньої єдности (тобто, перепрошую, єдності – це вкрай важливо), а сумлінні й ґрунтовні лексикографічні праці. А що мусимо задля подолання «майже цілковитої необізнаности» витягати з архівних сховищ якого-небудь «А. Хвилю» – то таку вже маємо «зовнішню історію». Зрештою, доля борців із націоналізмом може бути не менш повчальна, ніж доля націоналістів. «Шкідників» вони, звісно, в окремо взятий історичний відтинок побороли – ну, і помогло воно їм?

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

・ Листопад 2013
У словнику, якого уклала доктор філологічних наук, завідувачка відділу соціолінґвістики Інституту...
Соломія Бук ・ Липень 2013
Упорядниці «Лексикону львівського поставили собі за мету зафіксувати особливості мовлення Львова XX...

Розділи рецензій