Олександр Гваньїні. Хроніка європейської Сарматії

Травень 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
279 переглядів

Упорядкування та переклад з польської о. Юрія Мицика
Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007.

Як кажуть, «не все так погано у нашому домі». Зокрема, представники знаної у 1970–1980-х роках дніпропетровської джерелознавчої школи й далі працюють із гідною наслідування інтенсивністю. Це унаочнюють новітні дослідження Віктора Брехуненка, Петра Кулаковського, Сергія Плохія, – а нещодавно о. Юрій Мицик додав до цього наукового доробку власний переклад «Хроніки европейської Сарматії» Александра Ґваньїні.

Перший україномовний переклад фундаментальної історико-географічної праці, яка охоплює більшість європейських теренів, ґрунтується на її найповнішому, 1611 року, виданні – останньому, що побачило світ за авторового життя. Саме ним найчастіше користувалися укладачі українських літописів та пізніші історіографи. Передмова, фаховий коментар та іменні покажчики, додані до перекладу, суттєво допомагають опанувати величезний масив інформації, що його містять десять книг «Хроніки».

Ця всеосяжність була даниною часові, й саме вона зробила «Хроніку» надзвичайно популярною у XVII–XVIII століттях (попри те, що авторову репутацію трохи підмочив конфлікт зі Стрийковським, – той зі спілкування з Ґваньїні виніс неприємну, але потрібну науку: не варто знайомити колеґ зі своїми працями до публікації). Втім, хроністом Ґваньїні був ледь не в останню чергу, передовсім реалізуючи себе як військовик, дипломат, комерсант. До появи масштабного задуму «Хроніки», поза сумнівом, спричинилися як амбітність Ґваньїні, так і те, що за доби соціялізму залюбки назвали би його «активною громадянською позицією»: італієць щиро пишався славним минулим своєї другої вітчизни і прагнув увічнити його своєю працею: «дати іноземним людям розповідь <...> про непереможні труди, безстрашні серця, швидку і мудру раду достохвальної Речі Посполитої».

Звісно, переклад такої праці був до снаги лише фахівцеві, який вільно орієнтується в описаних у ній реаліях. Для професійних істориків інтерес становитиме як наявний у книзі фактаж, так і те бачення минулого й сьогодення, яке вона фіксує. Симптоматично, що ця візія близька новочасним мітотворцям від історії – і легко уявити, скільки безграмотних «шукачів істини», озброївшись наявними у «Хроніці» анахронізмами, почнуть писати про козаків Ґедимінових часів або ж про те, як «Одонацер, руський князь, узяв Рим». Утім, як фахівці, так і аматори щиро подякують людині, яка віддала Речі Посполитій свій «швидкий розум, жовнірські діяння та інші плоди поштивого життя».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ярослава Тимощук ・ Червень 2017
Опитані досить відверті в проговорюванні минулого, однак вони цензурують себе, коли йдеться про...
Інна Булкіна ・ Червень 2017
З одного боку, відлига і так звана «культурна дипломатія», що її західні попередники авторів книжки...

Розділи рецензій