Михайло Рибаков. Хрещатик відомий і невідомий

Серпень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
245 переглядів

Київ: Кий, 2003.

Відразу треба зауважити, що під вивіскою краєзнавства збірник статтей знаного історика Михайла Рибакова містить дещо більше: дослідження київської міської історії та культури «середнього класу». 57 нарисів (п’ять із них автор раніше опублікував у книжці «Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва», що побачила світ 1997 року в тому самому видавництві) охоплюють часовий проміжок від 1860–1870-х років, коли Хрещатик став головною вулицею міста, до 1941 року.

Це той випадок, коли прізвища, дати й числа диктують текст, коли розмір статті (тут: від сторінки до кількох десятків сторінок) визначає не масштаб проблематики, а кількість інформації, яку можливо було розшукати в архівах і газетах.

Із кожним нарисом процес читання полегшується, бо розпочинає збірник адміністративно-господарчий устрій Хрещатика, а завершують магазини роялів і спиртних напоїв (господарі, персонал, річний обіг тощо). Посеред цього – знайомство з територією (історія трьох площ: Европейської, Бесарабської та Майдану Незалежности, скверів і пам’ятників), навчальними закладами (чотири музичні школи лише на Хрещатику!) та бухгалтерськими курсами (чого навчали та скільки це коштувало), діяльністю культурно-просвітницьких організацій (Літературно-артистичного товариства, Культур-Ліґи), київськими книгарнями (якщо вірити авторові, то Степан Літов, Микола Оглоблін, Франц Hохансон і Владислав Ідзиковський мали непоганий зиск).

Персональне вітання автора тим, хто був першим: першій Публічній бібліотеці (скільки читачів, які фонди, скільки платили за відвідування), фотографам Дмитру Біркіну та Францові Мезеру, кінематографічній конторі С. Френкеля, фабриці грамплатівок і студії звукозапису «Інтернаціональ Екстра-Рекорд» Їндржишека.

Втім, найбільше розвідок присвячено київським театрам – Інтимному театрові Олександра Дейча та Миколи Фореггера, Театрові легкої комедії «Пел-Мел», Новому польському театрові, Березолю, ТЮГу, театрові «Кунст-Вінкль».

У додатку вміщено спогади киянки Н. Полуянської, розповідь М. Кальницького про зодчого-банкіра Георгія Шлейфера, схему старої нумерації будинків на Хрещатику та порівняльну таблицю назв київських вулиць.

Плюс видання – щедре оздоблення архівними світлинами й тогочасною рекламою.

Мінус – кепсько відредаґований текст (мінус не одного київського видавництва) і відсутність іменного покажчика, що особливо прикро, коли йдеться про розкривання псевдонімів журналістів і цікаві повороти в біографіях звичайних киян.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій