Віктор Єрофеєв. Хороший Сталін

Травень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
149 переглядів

Львів: ВНТЛ-Класика, 2006.

«Колекцію Перфецького», що її збирає видавництво «Класика», поповнив роман Віктора Єрофєєва «Хороший Сталін» в українському перекладі Олександра Бойченка.

Поява цього тексту в «колекції» симптоматична. Насамперед, Єрофєєв належить до сучасної російської літератури (що рано чи пізно мала опинитися в полі зору Андруховичевої серії), та водночас становище його там незвичне, навіть дещо виняткове. Часто можна читати або чути про «інакшу російськість» цього автора, зумовлену його европейським минулим. Єрофєєв і сам любить мітологізувати свою вільну – позбавлену зобов’язань – належність до різних культурних просторів («Я не знаю, де моя справжня батьківщина. Швидше за все, її немає на мапі»), як і присутність у різних літературних дискурсах (цей роман перекладено вже тридцятьма мовами). У «Хорошому Сталіні» – найавтобіографічнішому з усіх творів Єрофєєва – чи не на кожній сторінці відчуваєш авторову вдячність долі, яка свого часу ласкаво вберегла його від совєтської юности. До того ж у контексті його попередніх романів («Російської красуні», «Енциклопедії російської душі» та інших) цей є таким само незвичним, як, скажімо, «Інші береги» для творчости Набокова.

Провокативна назва – адже зводиться все не до Сталіна, а таки до Єрофєєва – претендує на статус всеохопної та, звісно, ефектної метафори. Авторові йдеться і про Сталіна реального (зі скриньки родинних мітів на світ витягнуто захопливі оповіді про Єрофєєва-старшого, офіційного перекладача з французької при «Батькові народів»). Але також мова і про Сталіна «домашнього» (адже, за Єрофєєвим, батько є приватним Сталіним для кожної сім’ї), про російський народ із його мазохістською потребою відчувати тверду руку «батька» (афористичних пасажів щодо цього тут не менше, ніж у згадуваній «Енциклопедії...»), і, звісно, про себе самого, адже точкою відліку в усіх без винятку випадках є авторове «Я».

І, зрештою, про нюанси рецепції. Український варіянт після ориґіналу сприймається принципово інакше, і справа не в якості перекладу (до речі, дуже непоганого). Чомусь здається, що Сталін – чи хороший, чи поганий – для постсовєтського читача залишатиметься таки «російськомовним». А відтак при читанні українського тексту з’являється невловимий ефект відчуження: написано ніби те саме, але вже про когось зовсім іншого. Хоча від цього читання не стає менш цікавим.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
Антропологічно і психологічно різні дівчата, із підробними документами – польки, що їдуть на...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
На відміну від інших домодерних суспільств, що зберігали пам’ять за моделлю «батьки – історія –...

Розділи рецензій