Мириам Добсон. Холодное лето Хрущева. Возвращенцы из ГУЛАГа, преступность и трудная судьба реформ после Сталина

Грудень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
134 переглядів

Москва: Политическая энциклопедия, 2014.

Темою монографії є суспільно-політичні настрої населення під час десталінізації, зокрема повернення ув’язнених із ҐУЛАҐу та їхній вплив на суспільно-політичну атмосферу СРСР хрущовського періоду. Дослідниця простежує поведінку амністованих осіб, засуджених за кримінальні й господарські злочини, адже «політичні» становили незначний відсоток серед тих, хто отримав свободу. В опрацьованій розлогій бібліографії (до якої входять і художні фільми) бракує хіба що усних свідчень.

Перша частина монографії розкриває суспільну атмосферу перших років після смерти Сталіна та нові реалії, до яких спричинилися зміна офіційної риторики, амністія та повернення зеків і напруженість, яку вони внесли у суспільство. Цікавим є розгляд масових прохань про помилування. Аналізуючи пристрасть ув’язнених до «писемництва» (в російському ориґіналі «сочинительства»), Добсон виявляє різні смислові коди, свідомо закладені в прохання про помилування, що мали матеріялізувати сподівання на дострокове звільнення. Авторка описує сум’яття, яке породила таємна доповідь Хрущова на ХХ з’їзді КПРС: як бути з винуватцями засудження сотень тисяч ув’язнених, якщо їх було покарано незаконно?

У другій частині зображено повернення «сталінських ізгоїв» у радянське суспільство та породжені цим проблеми: погіршення криміногенної ситуації, труднощі соціяльної адаптації, опозиційна налаштованість учорашніх в’язнів та небезпечна популярність ҐУЛАҐівської субкультури серед молоді. Добсон докладно зосереджується на проблемі подолання злочинности й дрібного хуліґанства, що стояла перед владою. Відмова від терору як засобу управління після хрущовського викриття сталінських репресій змушувала владу оперувати «м’якими» засобами впливу на правопорушників (скажімо, взяттям на поруки), тоді як реалії показували невисоку ефективність таких методів. На початку 1960-х років Хрущов відмовився від «перевиховання» і повернувся до переслідування злочинців.

Нонконформістські відгуки і реакція громадян на розгром так званої антипартійної групи 1957 року, евфорія від ХХІІ з’їзду КПРС, полеміка довкола творчости Алєксандра Солженіцина та Іосіфа Бродського, що становлять зміст третьої частини, дещо «змазують» завершення монографії. Власне, йдеться про три останні роки секретарювання Хрущова, коли реформи зайшли у безвихідь. На прикладі справ згаданих літераторів авторка розглядає дискусію про відповідність радянським канонам мови повісти Солженіцина «Один день Івана Денисовича» та поведінки представника молодіжної субкультури Бродського.

Добсон доходить висновку, що деструктивна поведінка й рецидиви амністованих в’язнів ҐУЛАҐу зумовили згортання гуманізації радянського карального законодавства. Від початку 1960-х років сферу застосування смертної кари було розширено, а кількість тих, хто перебував у ҐУЛАҐу, яка зменшилася після смерти Сталіна у п’ять разів, знову почала зростати.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Єгор Брайлян ・ Листопад 2017
Бестселер британського історика та журналіста Ніла Ферґюсона присвячено вирішенню одвічних питань:...
Володимир Шелухін ・ Червень 2017
Книжку сповнено дражливими, травматичними спогадами про повсякдення війни: виживання, окупацію,...

Розділи рецензій