Василь Бикав. Ходільці

Грудень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
85 переглядів

Київ: Факт, 2005.

Книжка Васіля Бикава витримана в одній поетиці, тож, щойно взявшися за читання, можна більш-менш спрогнозувати загальне враження від усієї добірки оповідань, об’єднаних спільною назвою «ходільці». Однойменне оповідання, яке дало цю містку метафору для назви, відсилає найперше до старозавітньої фабули блукання вибраного народу пустелею та водночас до Метерлінкових «Сліпих»: народ, хоч, може, й вибраний, хоч би скільки мандрував (не)своєю землею, не знаходить на ній пристановища, а натомість переживає низку поразок. Не випадає пояснювати, що таким є й загальний настрій книжки, хоч і живить автор оповідки гумором (щоправда, радше крізь сльози) і навіть не іронією – сарказмом.

Мова оповідань майже незмінно алегорична, хоча Бикавська алегорія по-своєму еволюціонує від імітованого під казку стилю (близького до Андерсенового), який передбачає незмінно наявні в тексті баєчки про качок, котів і мишей, до виразно переспіваних-пересміяних та впізнаваних мотивів (чого варте хоча б оповідання «Загибель зайця» – мало не священної тварини в білоруській державній мітології) і далі до переосмислених сюжетів чи не Метерлінка і Йонеско. Більшість оповідань є, власне, такими собі «варіяціями на тему»… Cибір доволі невеликий: страх, німота, покора, сліпота, бездоріжжя, бездомність – залишається хіба що по-різному їх прописувати, досягаючи відчуття повного фарсу. Щоправда, не-білоруського читача обрана риторика дещо втомлює і поштовхує до роздумів про ідеологію та літературу, яка, стаючи трибуною викриттів і закликів, може, відтак, втратити свої естетичні функції та виконувати суто механістичне, інструментальне призначення. А з другого боку – таке письмо спонукає уважніше прочитувати контекст. Придивлятися, аналізувати й залучати тексти Бикава до плеяди інтенційно суголосних із ним творів і братися до компаративних студій, вивчаючи різні колоніяльні контексти, об’єднані, проте, не менш місткими метафорами, ніж та, яку Бикав обрав за чільну.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
Антропологічно і психологічно різні дівчата, із підробними документами – польки, що їдуть на...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
На відміну від інших домодерних суспільств, що зберігали пам’ять за моделлю «батьки – історія –...

Розділи рецензій