Упорядники Іван Банах, Алік Олісевич, Дмитро Кузовкін. Хіппі у Львові. Альманах

Серпень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
244 переглядів

Львів: Тріада Плюс, 2011.

Попри існування «залізної завіси» між СРСР і рештою світу, якісь групи радянської молоді вміли-таки, дізнаючися про субкультурні рухи західних ровесників, долучатися до них. Дехто, на противагу загальній звичній ідеології «жити як усі», перейнявся ідеєю «миру, любові та свободи», що є засадничою для хіпі.

Один з авторів альманаху «Хіппі у Львові» Олександр Іванов, міркуючи про нинішній інтерес до існування феномену хіпі в колишньому Радянському Союзі, скептично оцінює моду на цю тему: «Почали знімати фільми про хіпі, однак низького ґатунку та далекі від реальности. Певній частині молоді подобається карнавальна естетика та музичність хіпової культури». Альманах, натомість, подає зовсім інший погляд: відкриває глибинні рушії зародження руху, який прагнув обстоювати свободу й змінювати світ на краще в атмосфері придушення будь-якого вільнодумства.

Поділений на вісім частин альманах зібрав есеї, спогади, статті, поезію, листи. Наче у вправно вибудуваному постмодерністському письмі, оповідачі раз у раз стають персонажами різножанрових творів одне одного. Спогади плавно перетікають у поезію, інтерв’ю — в есеї, наукові статті — у мемуари; ця манера формою нагадує принцип «тексту в тексті», притаманний творчості Хуліо Кортасара, Мілорада Павича, Умберта Ека.

Кожний розділ щось додає до історії головних героїв альманаху. Перші зібрання та маніфести, а особливо постать і роль в організації руху В’ячеслава Єреська «Шарніра» — основна тема частини «Предестинація». «Це було приголомшливе видовище, — згадує у своєму інтерв’ю Орест Макота. — Довговолосий хіпі на милицях, у чорній шкірі, і дівчина з довгим волоссям, висока і красива. Я був заворожений». Перші львівські неформали хоч і тягнулися до загальної ідеології хіпі, та спиралися на власний історико-культурний контекст і в пошуках омріяної свободи наражалися на реальні проблеми.

Другу частину, «Пісні Святого Саду», присвячено часові розквіту львівського рок-гурту «Вуйки» і зустрічам біля монастиря Босих Кармелітів — місце, де вперше відбувся концерт гурту, було знане як Святий Сад. Алік Олісевич у публікації «Нам хліба не треба, ми “Вуйками” ситі…» розповідає, що в середині 1970-х Святий Сад став для радянських хіпі своєрідною Меккою.

Колоритні історії про львівських мотохіпі зібрано у третій частині, «Speed King». Розповіді про поїздки у Прибалтику, Росію, Крим, Карпати повняться смішними пригодами та сумними радянськими реаліями.

Творчим і духовним пошукам присвячено частину «Акти Львівської містерії». Покоління львівських хіпі дало чимало творчих постатей — художників і поетів. У цьому розділі вміщено їхні твори (поезію, прозу, репродукції картин), інтерв’ю, спогади, листи, а також спроби критичного аналізу феномену львівського хіпі-мистецтва. Їх супроводжують роздуми про засадничі фігури кшталтування світогляду та філософії українських хіпі.

Наступний розділ, «Код спадковости», названо за однойменним есеєм Валерії Славнікової. Основний мотив — спільність (спадковість) світобачення хіпі з ідеалами любові, миру та свободи, як їх бачили перші християни. Це своєрідне продовження літопису: нові місця зустрічей, нові здобутки і нові втрати.

Наступна частина, «Революція квітів», має тільки одного автора — Аліка Олісевича. Він розповідає про дальшу історію життя львівських хіпі, про їхній внесок у створення правозахисної групи «Довіра» і перші львівські демонстрації за права та свободу.

Залишає достатньо відкритих питань прикінцева частина — «Pacific Forever». Тут подано погляд сучасних хіпі, що перетнули часові та просторові кордони, на їхні колишні омріяні ідеали. Поряд — статті сучасних дослідників. Особливої уваги заслуговує стаття Вільяма Риша з теоретичними конклюзіями щодо специфіки львівських «дітей квітів».

Завершує альманах збірка різних за характером і настроєм есеїв колишнього учасника гурту «Вуйки», художника та письменника Дмитра «Казіка» Кузовкіна. Роздуми над багатьма аспектами «хіпізму» чергуються зі спогадами, викладеними у сюрреалістичній манері.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Марина Полякова ・ Грудень 2017
Збірник статтей, присвячений вагомому феноменові у мистецтві України початку 1990-х років, видано з...
Інна Булкіна ・ Жовтень 2017
Це остання книжка видатного мистецтвознавця та «книгаря», яку уклала його донька Єлєна Ґерчук;...

Розділи рецензій