Валерий Вохмянин, Андрей Парамонов, Александр Подопригора . Харьков освобожденный навсегда. Харьков Август 1943 г. Сборник документов и материалов

Березень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
230 переглядів

Харьковский частный музей городской усадьбы, 2013.

Книжка розвінчує низку луб’яних мітів щодо Другої світової війни, що їх у Харкові старанно насаджували місцеві політики. Видання є першим із серії праць, яку запланував дослідник і видавець Андрій Парамонов, присвячених боям за Харків під час Другої світової війни. Серія закладає підвалини висвітлення мілітарної історії Харкова в науковому річищі.

Дослідження складається з наукової розвідки «Памятный август», у якій ідеться про обставини розробки плану і перебіг військової операції з визволення міста від німецьких військ, а також джерельних публікацій.

Розвідку «Памятный август» написано на підставі опрацювання джерел, зокрема з фондів Центрального Архіву Міністерства Оборони РФ (ЦАМО РФ), мемуарів і наукових праць. Вохмянін і Парамонов наголошують, що плану Бєлгородсько-Харківської операції перед початком боїв на Курській дузі не існувало. План операції під кодовою назвою «полководець Румянцев» виник уже під час серпневих боїв, і його відправили до Москви на затвердження 6 серпня 1943 року, на четвертий день наступу частин і з’єднань РСЧА. Попри те, що після війни в науковій літературі просували думку, що командувач Степового фронту генерал-полковник Іван Конєв не хотів зайвих втрат і зволікав зі здобуттям міста, автори доводять протилежне, покликаючись на документи. Первісно Конєв мав на меті оточити і знищити харківське угруповання німців, одночасно здобувши місто, але німецький опір став на заваді втіленню плану.

На прикладі доль старших офіцерів РСЧА (генерал-майора Дмитра Христофоновича Чернієнка, полковника Міхаіла Трофімовіча Лєонова) автори показують, як радянська влада іншувала минуле, уникаючи висвітлення запеклих боїв на підступах до Харкова, які не вписувалися в міт про панічну втечу німців після поразки на Курській дузі. На могилах загиблих зазначали неправдиві дати й населені пункти загибелі. Дослідники не раз виправляють помилки і невідповідності, наявні в працях сучасного російського історика Алєксєя Ісаєва, який також звертався до сюжетів, пов’язаних із визволенням Харкова.

Чимало уваги присвячено з’ясуванню численности військових підрозділів армій та аналізу їхнього матеріяльного забезпечення. Реконструюючи перебіг бойових дій, автори спростовують мемуарні свідчення Конєва і його начштабу Матвєя Захарова, які подають бої під Харковом як злагоджене втілення радянської стратегії. Наведені факти свідчать про нескоординованість дій бойових з’єднань РСЧА. Більших втрат у живій силі РСЧА зазнала лише під час боїв за Берлін, натомість втрати у танках і САУ є найбільшими за всю війну.

Вохмянін і Парамонов оскаржують і офіційну дату визволення міста — 23 серпня 1943 року. Як зазначають дослідники, в ніч із 22 на 23 серпня радянські війська штурмом зайняли позиції та частину міста, що їх залишили німці, а німецьке командування відвело свої частини за річку Уду і до 29 серпня 1943 року утримувало Краснобаварський район Харкова, завдаючи ударів радянським військам. Вони ж лише 20 вересня 1943 року змогли завершити визволення Харківської области від німців. Натомість офіційна дата її визволення — 19 серпня.

У додатках подано документи, які стосуються бойового складу військ Воронезького, Степового і Південно-західного фронтів на 1 серпня і 1 вересня 1943 року, документи Ставки ВГК, штабу військ Степового фронту, 69-ї армії, 5-ї ґвардійської танкової армії, 7-ї ґвардійської армії, 53-ї та 57-ї армій. Усі вони дотичні до перебігу Бєлгородсько-Харківської операції і походять із фондів ЦАМО РФ. У збірнику вміщено документи 8-ї армії Вермахту за 22–23 серпня 1943 року з колекції трофейних документів Другої світової війни Національного архіву США (NARA).

Завершують збірку спогади завідувача воєнного відділу Харківського міськкому партії Владіміра Рибалова про перебування в Харкові у серпні–грудні 1943 року і доповідь голови виконкому Харківської міськради Алєксандра Сєліванова на XIII сесії Харківської міської Ради 9 грудня 1943 року.

 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій