Олександр Ірванець. Харків–1938. Роман

Липень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1773 переглядів

240 с.
Київ: Laurus, 2017.

Новий роман Олександра Ірванця подає альтернативну історію України – можливий шлях розвитку незалежної Української держави від початку ХХ століття. У книжці описано Українську Робітничо-Селянську Республіку (У.Р.С.Р.) зі столицею в Харкові, що 1938 року святкує двадцятиріччя незалежности. У той час – це світовий лідер, «нова, прекрасна і сильна Україна», що розвивається, будує націонал-комунізм, подолавши своїх ворогів. Це Україна, яка по всьому світу засіває «зерна українськости» – в Европі, Палестині; всюди підтримує свій народ (чеські та словацькі брати-русини-українці отримують від неї підтримку і зберігають свою «вкраїнську суть»), засновує університети в інших країнах (скажімо, в Польщі «на кресах всходніх» вона підтримує Острозьку академію).

Назва роману відсилає до твору Джоржа Орвела «1984». Але вже в цьому проявляється авторова гра: Орвелів роман презентував проспективну антиутопію, попереджаючи про можливе майбутнє. Ірванців твір є ретроспективним, демонструє фантазію у стилі «що було б, якби». Хоч і про реконструкцію альтернативного минулого тут можна говорити доволі умовно, оскільки в романі є зміщення часових пластів. Серед героїв бачимо і тих, хто жив (чи міг жити) 1938 року (Гетьман-Президент У.Р.С.Р. Євген Коновалець, головний ідеолог Микола Хвильовий, політичний опонент влади Симон Петлюра, режисер Олександр Довженко, письменники Ернест Гемінґвей, Генрі Мілер, Остап Вишня, лавреатка Нобелівської премії Ольга Кобилянська та інші), і сучасників, яких читачеві пропонують упізнати (наприклад, Сергійко зі Старобільська, Пйотр інок Острозький, Алессандро Бойческу).

Зрештою, сам автор визначив жанр роману як «антиантиутопію». Крім того, в анотації до книжки зазначено, що роман відповідає таким жанрам, як буфонада й бурлеск. Сюжет передбачає і шпигунський трилер, адже дія роману розгортається довкола розслідування, що його веде полковник Служби Безпеки України Юрій Коцюба, справжній спецаґент, син відомого письменника.

Дія відбувається в кінці квітня – на початку травня 1938 року, коли У.Р.С.Р. готується до святкування 1 травня – Дня Міжнародної Солідарности Трудящих, у рамках якого відбувається щорічний ХаПеКа (Харківський Пролетарський Карнавал), та 9 травня – Дня Перемоги. Можна згадати ще одне новітнє свято У.Р.С.Р. («свято-випробування», «свято-покуту») – День Їжака, яке припадає на 8 травня. Ці святкування передбачають приготування великого параду, а також візит канцлера Великонімеччини. Однак підполковник СБУ Коцюба отримав інформацію, що в Україну має прибути «хтось такий сильний і небезпечний», якийсь терорист, якому й зброї не потрібно, аби наробити біди. Тож Коцюба береться до справи, розслідуючи, хто б це міг бути і що він задумав. Рухаючись лінією розслідування (і дещо, завдяки авторові, відходячи від неї до паралельних історій), читач зіткнеться з неочікуваними поворотами сюжету.

Поради, як інтерпретувати «Харків–1938», дає сам Ірванець, вміщуючи на початку четвертої частини «методичні вказівки щодо вивчення роману в курсі сучасної української літератури». Тут, звісно, подибуємо іронію: «зосередити увагу на державній величі У.Р.С.Р., її визначній політичній ролі на Европейському континенті і в цілому світі», «наголосити на позитивних рисах головних героїв роману», «підкреслити важливість новітніх звичаїв та ритуалів». Але «Харків–1938» містить чимало потаємних ключів і загадок, які Ірванець пропонує відгадати. Здається, що одна із таємниць – це прихований романтизм самого Ірванця, який прагне України, що має справжніх героїв. Недарма в одному з діялогів він вкладає в уста поета Валер’яна Поліщука (який насправді не дожив до часу дії роману приблизно пів року – його стратила совєтська влада 3 листопада 1937 року, – а в романі він живий і хуліганистий) такі слова: «У нас своїх романтиків, справжніх романтиків, я наголошую! – справжніх романтиків, у нас не було. Тож нам належиться залатати цю прогалину, заповнити порожнє місце». Та й присвята («Україні та українцям, яких люблю – присвячую») викриває за бурлеском, буфонадою, детективом, (анти)антиутопією дещо іншого Ірванця, ніж може здатися на перший погляд, і він пише про «іншу» Україну.

Читайте також:

Уривок роману Олександра Ірванця: «Харків – 1938»
Огляд роману Григорієм Грабовичем: «Уявімо собі на мить...»

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Схожі рецензії

・ Березень 2017
Назва нарису Петра Кралюка та зображення на обкладинці книжки натякають на шпигунські пристрасті...
Ганна Протасова ・ Серпень 2016
У книжці зібрано літературно-критичні та есеїстичні нариси Миколи Рябчука, більшість із яких...

Розділи рецензій