Тарас Федюк. Халва

Листопад 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
305 переглядів

Київ: Гамазин, 2014.

Здається, що хоч би скільки персонаж цієї книжки казав «халва», йому не стає солодше.

Збірка Тараса Федюка може дечим приголомшити читача. Адже головний сюжет нових віршів схильного до комізму автора — це смерть. В елегійній тональності розгортаються спогади ліричного суб’єкта про завершення його власного життя, життя друзів, а також крах почуттів. Здебільшого йдеться про безславний відхід поета в небуття. Тлом для жалоби постає байдужа країна, чиї «всі уроди і примари» залишаються «на місці» («вступив печально інструмент…»). Але до загибелі персонажа призводить і знецінення мови. Він визнає: «нас всіх обдурив алфавіт» («чого ти плачеш хлопчику мій…»). Літературу він прирівнює до штукарства («я десь вже писав про халву…»), в найкращому разі — до сумнівного золотошукацтва («і друг похований у львові…»). Понад те, художнє слово загрожує побутовому, адже «морфологія забута наче прометей прикутий / до мистецтва і скали» («угорі важким парадом як підвода з виноградом…»).

Симптоматично, що таке видання з’явилося в час, коли чимало українських поетів зосередилися на лінґвальній поетиці, прагнучи здолати «неможливості мови» (Іван Андрусяк), досягти «мовизни» (Сергій Пантюк), узалежнити світ твору від номінації (збірка «осоте!» Мирослава Лаюка). Чи свідчать Федюкові настрої про естетичний протест? Навряд. Занепадницькі настрої його ліричного суб’єкта радше знаменують переродження. Кончина спіткала нинішнє, «старе», письмо; траурний марш лунає для обридливих сюжетів, як-от фантазій про дівчину з книжним ім’ям («я дурнем був а вона була анабель…»).

Та, нарікаючи на літературність, автор надав творам ориґінальної строфічної та ритмічної структури, зручної для декламування та відповідної змістові. Федюкова увага до форми виняткова. Це чи не наймилозвучніші поезії з «чорної» трилогії книжок. А до замінників «підступних» слів можна зарахувати картинні образи, в яких, наприклад, «на сосні кривавий дятел / б’ється в золоту кору» («на коліні запишу…») або миша «юс розгризає неначе горіх» («виє собака покійника а де його взяти поки що нема…»). Спонтанність же подієвих ланцюжків подібна до описів зорових і слухових ефектів: «якщо й згадають — тільки вірш / і шурхіт їжака / чужі слова інжир / і ніж як світло від жука» («вона була мені чужа…»). І хоч як Федюк назве свою чергову збірку — «Vita nuova» чи «Dolce vita», — це буде альбом живопису, стилізований під збірку віршів.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Поезії Бельченко притаманний особливий різновид гармонії – вона насичена мотивами з історії...
Інна Булкіна ・ Квітень 2017
Сергій Жадан завжди тяжів до віршованого епосу, до створення «хроніки», розлогої історії про великі...

Розділи рецензій