Петро Мідянка, Назар Федорак, Василь Зеленчук. Карпати на трьох

Листопад 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
207 переглядів

Брустури: Дискурсус, 2016.

Два знаних поети, один — живий русинський класик, другий — «постмодерний» філолог і поет зі Львова, — представляють третього — «криворівнянського війта» Василя Зеленчука. І спершу здається, що ця «збірка трьох» — гра на дебютанта. Але якщо це й було на меті, загалом вийшло інакше.

У передмові видавці інтриґують: «Може, це нове літугруповання… Може, проект на мить». Насправді «проєктом», вочевидь, є «омаж Мідянці». Чи це була спроба нової групи, чи лише гра в неї — вийшла гра в одні ворота, група, яка працює на фронтмена. Це можна сприйняти як пародіювання чи віддзеркалення, але це власне «гра на Мідянку», і не дивно, що довкола «найбільш екзотичного з українських поетів» з’являється така сонетна історія.

Сонети становлять більшість текстів збірки, бо це улюблена форма Мідянки, його ознака, в тому ж сенсі, що й славнозвісні Мідянчині «діялектизми», які в жодному разі не етнографія, а модерна екзотика. Він обмежує всі свої лексичні витончення найтрадиційнішою формою і віддає перевагу сонетам не лише для того, щоб похизуватися поетичною технікою.

Здається, його прийом полягає в навмисності конфлікту між нетрадиційною лексикою і традиційною формою, між ускладненістю мови і простотою виразу. Мідянку легко стилізувати, тож обидва учасники «миттєвого літугруповання» вдаються до цього. А відкриває збірку «акросонет», що його Петро Зеленчук присвячує своєму патронові. Закінчується сонет кодою «ШІ», перетворюючи Мідянку на угорця, але може не зайве нагадати тут: «ші» в китайській традиції — первісне означення поезії:

Плиєш на Тису чи на Черемош,

«Елейсон Кіріє» ти рцеш у Божім храмі,

Тремтить бджола на стільниковій рамі,

Рівненьким плаєм йдеш у Марамурош.

 

Отари зібрані уже при брамі.

Менчул чекає. Жде і баракош.

І на Говерлу, не на Роман-Кош,

Двигнеш свої роки, вітця і мами.

 

Ярмо благе для мужа і вола.

Несеш-бо хрест свій у поті чола,

Кармазиновий блиск Господньої зарі.

Андьоли десь засіли круг стола,

Широкий Луг сховався, як в кошарі,

І газди, і по парі каждой тварі.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Спілкування, інтернет, зміни в культурному ландшафті людства, мандри – найпоширеніші теми збірки...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Поезії Бельченко притаманний особливий різновид гармонії – вона насичена мотивами з історії...

Розділи рецензій