Ешаягу А. Елинек. Карпатская диаспора. Евреи Подкарпатской Руси и Мукачева (1848–1948)

Січень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
889 переглядів

Переклад Маргарити Єгорченко, Сергія Гурбича та Едуарда Ґрінберґа, за участи Сергія Біленького та Ольги Клименко.
Ужгород: Издательство В. Падяка, 2011.

Переклад монографії ізраїльського історика родом із Закарпаття Єшаягу Єлінека побачив світ у видавництві, у центрі уваги якого традиційно перебуває русинська тематика. Теми з історії інших етнокультурних (чи то пак етноконфесійних, як у цьому випадку) громад потрапляють до його поля зору передусім тією мірою, якою вони стосуються історії Закарпаття загалом і тієї частини його населення, що позиціонує себе як русини, зокрема.

Видання зроблено на основі англійського перекладу (формально – останньої авторизованої версії, адже публікацію 2007 року було істотно розширено порівняно з івритомовною публікацією 2003-го, тож у цьому випадку вибір для перекладу неориґінального тексту не є ґанджем). Звертає на себе увагу той факт, що здійснено цей переклад саме російською. Це, по-перше, визначає цільову авдиторію видання (не лише читачів із України), а, по-друге, є одним із маркерів переважної російськомовности повоєнного закарпатського єврейства. Про це ж свідчить і те, що більшість попередніх видань із юдаїки в цьому видавництві також виходили російською, на відміну від переважної більшости інших його карпатознавчих публікацій.
Книжка охоплює історію закарпатського єврейства (у цьому виданні, як і слід було очікувати, щодо нього послідовно застосовують термін «підкарпатське») від угорської революції 1848 року та, передусім, утворення 1867 року двоєдиної австро-угорської монархії до майже цілковитого знищення єврейської громади реґіону під час Голокосту, пунктирно обмальовуючи долю нових/ старих громад Закарпаття в складі УССР та вихідців із нього у повоєнній Чехословаччині та країнах Заходу.

Головну увагу присвячено трьом багато в чому відмінним епохам історії закарпатського єврейства. Перша з них – період перебування реґіону під владою Габсбурґів. У ній автор спиняється на формуванні місцевої громади шляхом міґрації євреїв із сусідньої Галичини, звертаючи увагу на різницю у ставленні місцевої угорської адміністрації до нащадків раніших міґрантів («своїх» євреїв, яких сприймали більш лояльно) та пізніших переселенців («чужих» євреїв), особливості функціонування розділених між австрійською та угорською частинами прикордонних громад тощо.

У центр уваги автора потрапляє передусім соціяльна історія місцевих євреїв: він зосереджується на функціонуванні різноманітних релігійних груп (мітнаґдим, хасиди та неологи), створенні системи релігійної та – для пізнішого періоду – світської єврейської системи освіти, економічному житті громад, труднощах їхніх відносин із владою, практикованим способам ухиляння від військової служби тощо.

Особливо важливим є наголос на переважно селянському, на відміну від сусідніх земель, характері закарпатського єврейства: тут існували цілі єврейські села, а місцеві євреї доволі активно долучалися до землеробства. Автор звертає увагу на використання єврейства владою як інструмента мадяризації (неологістська частина громади ототожнювала себе з мадярською меншістю тутешнього населення), а також на аналогічній тактиці чеської адміністрації у міжвоєнний період, коли місцевих євреїв заохочували віддавати дітей до створюваних у реґіоні чеських шкіл.

Епілог книжки є за великим рахунком і епілогом існування закарпатської єврейської громади. Протягом 1938–1944 років місцевих євреїв було витіснено з багатьох сфер економічного життя, причому, ці процеси відбувалися інтенсивніше, ніж на власне угорських землях, а 1944 року, після окупації Угорщини Німеччиною, чимало місцевих євреїв потрапило до таборів смерти (хоча, як зазначає автор, вижити вдалося відносно багатьом: депортації почалися досить пізно).

На закінчення автор коротко розповідає про діяльність земляцьких організацій вихідців із різних місцевостей реґіону в Ізраїлі та функціонування сучасних єврейських громад у Закарпатській області України (другі, щоправда, майже всуціль складаються з нащадків післявоєнних переселенців).
Книжку написано на широкому матеріялі угорських та ізраїльських архівів, натомість українські та чеські колекції документів використано менше. Щоправда, нарікання автора на складність доступу до Держархіву Закарпатської области в Берегово викликають сумніви, принаймні, коли йдеться про документи австро-угорського та чехословацького періодів. Але, можливо, вони є справедливими з огляду на час написання книжки (1990-ті – початок 2000-х років).

Дещо псують враження нечисленні редакторські недогляди та авторські недопрацювання (його надто прямолінійні твердження про «тюркське походження» угорців, які, попри активну участь угорських інтелектуалів у створенні ідеї Великого Турану, є лише почасти справедливими), але загального рівня книжки це не знижує.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Андрій Блануца ・ Березень 2017
Монографія Юрія Кудінова належить до розвідок із царини проблемної історіографії. Автор...
Інна Булкіна ・ Серпень 2016
Алейда Асман почала займатися проблемами так званої «культурної пам’яті» — власне, меморіяльною...

Розділи рецензій