Станіслав Мензелевський (упор.). Іван Кавалерідзе. Мемуари. Драматургія. Публіцистика

Листопад 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
499 переглядів

Київ: Національний центр Олександра Довженка, 2017.

Книжка є не просто антологією життя і творчости видатного митця. Вона кидає світло на цілу епоху в історії становлення українського радянського кіна – 1920–1940 роки. Іван Кавалерідзе (1887–1978) прожив довге і насичене життя та був свідком і одним із творців великого соціялістичного експерименту.

Структурно книжка має три розділи: мемуари, до яких також увійшло листування митця з родичами, друзями та колеґами; драматургія, що містить кіносценарії до фільмів «Коліївщина», «Прометей» і п’єсу «Вотанів меч»; публіцистика, де, окрім дописів та інтерв’ю, вміщено критичні статті й обговорення фільмів на нарадах і шпальтах спеціялізованих часописів. Наприкінці видання подано фільмографію режисера та список ілюстрацій, які в книжці представлено п’ятьма окремими блоками.

Безпосередньому викладові матеріялу передує невеликий розділ аналітичних статтей, що його відкриває вступне слово упорядника «Авто/біо/кіно». Із тексту стає зрозуміло, що творці цієї фундаментальної антології поставили за головну мету деконструювати канонічний образ Кавалерідзе, створений у радянський період. При цьому команда, яка працювала над виданням, усвідомлює, що «множення точок зору автоматично не наближує нас до певної “правди”, або ж “істини” Кавалерідзе».

«Наша інтенція — це радше бажання вивести його із національного музею культурних мумій, в якому, на жаль, успішно зберігається більшість представників української культури», — пише упорядник. Способом «оживлення мумії» є заповнення лакун у біографії митця, серед яких паризький період його життя, спогади про діячів культури 1920–1930‑х років та Друга світова війна. Останній, напевно найцікавіший, адже в період окупації Кавалерідзе очолював Комітет у справах мистецтва Київської міської управи, яка перебувала під контролем ОУН(м). Він був особисто знайомий із Олегом Ольжичем, Оленою Телігою та бурґомістром Києва Володимиром Багазієм і товаришував із ними.

Упорядники взяли за основу машинописну автобіографію Кавалерідзе, написану на зламі 1960–70-х років, і звели її воєдино з офіційно опублікованою версією, яка є результатом пізнішого доопрацювання 1978 року. Вставки з доопрацьованої біографії введено в загальну канву тексту курсивом, що дає змогу побачити «купюри», що їх зробив Кавалерідзе. Ця синтеза сьогодні є найповнішою автобіографією митця. Також у виданні є розділ «Тіні», що містить текст, який не увійшов до радянської канонічної біографії Кавалерідзе, виданої 1988 року у видавництві «Мистецтво». Листування з близькими та друзями доповнює загальну картину.

У короткій розвідці Ганса-Йоахіма Шлеґеля «Оновлення кінематографа з духу скульптури» приділено увагу новаторським підходам Кавалерідзе до кіна, куди він прийшов уже як визнаний скульптор. Роботу митця з формою та мовою, на думку Шлеґеля, має бути вписано в історію світового кіна.

Ольга Папаш у статті «Іван Кавалерідзе: між історією та мовчанням» вписує мемуарну спадщину митця до жанру спогадів-свідчень. Їх не позбавлено самоцензури, яка в Кавалерідзе проявляється на рівні форми — слів і конструкцій, якими він описує події. Митець вдається і до замовчування. Це стосується найскладніших епізодів його біографії, наприклад, нацистської окупації. Контент-аналіз мемуарів Кавалерідзе, що його здійснила Папаш, показує, що риторика успіху на початку оповіді змінюється і все більше відтворюється через традиційний набір штампів радянської пропаґанди. Зламом у долі Кавалерідзе стала війна, та митцеві була чужа роль жертви історичних обставин. Він уникає скарг і віддає перевагу мовчанню щодо обставин повоєнного життя.

Наукова розвідка Мензелевського стосується кіноопери. Вдаючись до деконструкції мітів про Кавалерідзе як режисера-основоположника цього жанру, автор показує, що цей напрям роботи фактично нав’язала йому влада як покарання за попередні кінороботи.

В останній великій розвідці автор ідеї видання та керівник проєкту Іван Козленко аналізує траєкторії «(само) цензурних утручань у письмові та візуальні тексти Кавалерідзе» («Кавалерідзе: кіно-кубістичне житіє»). Він демонструє, як митець сам конструював свій образ новатора у кіні через вилучення певних картин, що не вкладалися в загальну канву, наприклад у стрічці «Штурмові ночі». Вписуючи біографію Кавалерідзе в широкий історичний контекст, дослідник наголошує збіги та випадковості у конструюванні мистецького реноме видатного скульптора і режисера та показує його в контрапозиції до Олександра Довженка.

Видання є серйозною заявкою на перегляд стигматизованих біографій українських митців доби «червоного ренесансу», створених на основі еґо-документів.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Марина Полякова ・ Грудень 2017
Створення Української академії мистецтва у 1917 році неможливо розглядати лише як окрему освітню чи...
Катерина Девдера ・ Серпень 2016
Нове видання есеїв Віри Агеєвої, однієї з провідних дослідниць української літератури ХХ століття...

Розділи рецензій