Андрій Портнов. Історії істориків. Обличчя й образи української історіографії XX століття

Жовтень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1424 переглядів

240 с.
Київ: Критика, 2011.

Фахові зацікавлення зводили історика Андрія Портнова з долями та ідеями, знайомили з історіографічною спадщиною більш чи менш віддалених його попередників: добре знаних – і менш відомих, успішних – і гнаних, в Україні (незалежній чи поневоленій комуністами або нацистами) – і в еміґрації. Ті ж таки фахові заняття уможливлювали для автора особисте знайомство з сучасниками, старшими колеґами. Враження від зустрічей і роздуми над прочитаним складалися в нариси про українських науковців XX століття, а нариси, врешті-решт, – у книжку.

Найперший із її розділів має знакову назву – «Бути науковцем у тоталітарній державі» – й оповідає про історичний осередок у довоєнному Дніпропетровську, складений із науковців, що належали до різних поколінь і дотримувалися різних моделей поведінки у відносинах із радянською владою. Інші присвячено Дмитрові Яворницькому, Володимирові Пархоменку, Іванові Степаніву, Костеві Гуслистому, В’ячеславові Заїкіну, Вікторові Петрову, Омелянові Пріцаку, Ярославові Ісаєвичу, Ярославові Дашкевичу – науковцям із непростими біографіями. Ціна інтелектуальної свободи часом була для них аж надто висока: платили роками неволі, вигнанням із батьківщини або й самим життям (В’ячеслава Заїкіна, який іще на початку 20-років мусив виеміґрувати з Харкова до Польщі, вже в 40-х роках чекісти таки вполювали у «визволеному від німецько-фашистських окупантів» Львові – і невдовзі розстріляли десь під Черніговом). Мало хто з цих видатних науковців зумів створити власну наукову школу, очолити наукову інституцію, хіба що дехто – в новіші, спокійніші часи, або – в щасливіших країнах. Скрізь, в Україні чи в діяспорі, боронячи свою наукову свободу та право на самовираження, вони мусили долати тиск різних політичних чинників і шукати способів співіснувати з ними, всупереч ідеологіям і попри складні стосунки в «академічному середовищі».

Деякі з нарисів, зібраних у книжку, раніше було надруковано в періодиці, автор ґрунтовно опрацював їх для цього видання; деякі – про Віктора Петрова, Ярослава Ісаєвича та Ярослава Дашкевича – оприлюднено вперше.

 

 

Зміст

 

Бійці за історію. Вступ   7

1

Бути науковцем у тоталітарній державі: дніпропетровські історики та радянська влада (1918–1939)   15

Володимир Пархоменко: історик та його історіографічні образи   39

Катеринославський трикутник: Дмитро Яворницький, Михайло Грушевський... (Пошуки третього невідомого)   99

2

В’ячеслав Заїкин: еміґраційний історик із багатьма обличчями   107

Віктор Петров і його критики   143

3

Омелян Пріцак – історик модерної України   185

Ярослав Дашкевич і Ярослав Ісаєвич: два обличчя величі історика   201

Бої за істориків. Післямова   225

Покажчик імен   231

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Розділи рецензій