В. В. Калініченко, І. К. Рибалка. Історія України. Частина ІІІ: 1917–2003. Підручник для історичних факультетів вищих навчальних закладів

Червень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
533 переглядів

Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2004.

Видання університетських підручників з історії та для істориків, занедбане й практично відсутнє, особливо у «провінційних» вищих навчальних закладах, починає відроджуватися. Донедавна в історичній галузі, якщо не брати до уваги Києва, лідерами, принаймні в кількісному аспекті, були Львів та Чернівці. Останнім часом до них долучається Харків, де в нещодавно започаткованій серії «Підручник Харківського університету» вийшли два підручники з історії. Перший висвітлює новітню історію України від 1917 року до сьогодення і є завершальним, третім томом знаної «Історії України» харківського україніста Івана Рибалки. Працю написано у співавторстві з Володимиром Калініченком, який гідно доповнив, доопрацював і видав книжку, до публікації якої Іван Рибалка не дожив.

Хронологічні рамки підручника зумовлені українським виміром «короткого історичного XX століття» із доповненням «історичним» (від 1991 року) та календарним XXI сторіччям. Пропоновані terminus post quaem та terminus ante quaem вигідно відрізняють книгу від широко розповсюдженого підручника «Новітня історія України: 1900–2000» (Київ, 2000), хронологічні межі якого задано суто «механічно». Продуманішою видається і структура викладу, наявність пунктів і підпунктів з узагальненнями та висновками.

Корисними доповненнями є «Хронологічна таблиця», не переобтяжена маловажливими датами, і списки рекомендованих джерел та літератури як до всього підручника, так і до окремих його розділів. Бібліографія до розділів містить переважно найважливіші публікації: збірки документів, посібники та монографії, й лише зрідка – журнальні публікації. На жаль, у підручнику немає ілюстративного матеріялу та, що найприкріше, карт і схем.

Щоб зрозуміти авторську концепцію, варто приглянутися до отаких-от тверджень: «...Незалежна Україна відбулася остаточно й безповоротно. <...> У цій об’єктивній і необоротній даності – вінець і довершення всіх попередніх спроб вибудови української державности. У ній – торжество історичної справедливости, здійснення найбільшої мрії усіх поколінь українського народу». Ці твердження аж надто справляють враження накидання «усім поколінням українського народу» цінностей та ідей, про які вони могли не мати й гадки, а заразом також телеологією та Фукуяминим «кінцем історії» в її українському вимірі.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій