За редакції Петера Дінцельбахера. Історія европейської ментальности

Березень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
332 переглядів

Львів: Літопис, 2004.

Важливість і цікавість цієї книжки, мабуть, можна не констатувати, як і позірну легкість її читання. Видання представляє найперше німецькомовні розвідки дев’яностих років минулого століття (ориґінальне видання німецькою було здійснено 1993 року) в царині досліджень історичних форм ментальности. Слово упорядника виконує роль певної інтродукції до розуміння сутности досліджень у сфері історії ментальности, далі ж уміщено сімнадцять тріяд «Античність – Середньовіччя – Новий час», що охоплюють чималий реєстр тематизованих у 17 (і тільки?) вимірах явищ історії розвитку «розумової озброєности» (Люсьєн Февр): індивід, родина, суспільство; сексуальність, кохання; релігійність; тіло, душа; хвороби; вікові періоди; смерть; страхи й надії; радість, смуток і щастя; праця та свято; комунікація; чуже та своє; влада; право; природа, довкілля; простір, територія; час, історія. Логічним центром гетерархії авторських тональностей є поняття европейської ментальности (точніше, зважаючи на центрованість викладу, західноевропейської ментальности), за чим криється неоглядне віяло можливих прочитань представленого матеріялу.

Це не монолітна, монологічна робота з деталізованим викладом динаміки історії ментальности й урахуванням усіх її нюансів. Текст читається tempo rubato, нерівномірно, інколи побіжно, бо стрічаються речі загальновідомі (їх, до чести авторів, небагато), та частіше – детально, із павзами, викликаними потребою звернутися до інших джерел задля перевірки-порівняння. Структура книжки зручна тим, що можна починати читати з будь-якого розділу й дотримуватися власної логіки заглиблення в текст. І – ніби постійна дискусія із викладеними реконструкціями «духовних формацій» історичних спільнот.

Об’єкти історії ментальности інколи видаються оманливо ясними, і їх піддано трактуванням, між якими практично неможливо зробити певний вибір. Натрапляємо на справді суперечливі твердження, що ґенерують можливості незліченних коментарів. Наприклад: «Середньовічна людина часто відчувала себе розгубленою в небезпечному для неї світі, коли обривався мовний або й вербальний контакт. <...> Середньовічна література була не просто засобом спілкування (belles lettres), а й середовищем для дискусії на теми дидактики, етики, філософії та питань практичного життя. До того ж вона мала за мету прищеплювати членам комунікативної спільноти суспільні ідеали, а також передавати конкретну інформацію. Суто розважальних текстів без будь-якої іншої мети не було» (с. 420). Лишаючи осторонь можливу дискусію щодо цієї тези, прокоментую тільки деякі моменти, що тут виписані рельєфно і майже характерні для праці. По-перше, висновки щодо досить окремішніх у плані репрезентативности феноменів екстрапольовано на «середньовічну людину», «людину античности» тощо. Постає запитання і про наявність достатніх підстав впроваджувати таки надто невизначені загальники на кшталт «середньовічні уявлення про правителя». Можемо зробити висновок на підставі цитованих джерел, що це уявлення західноевропейського середньовіччя, але хіба картина світу тогочасних, наприклад, французів, англійців, шведів чи іспанців була ідентична для всіх верств? на всіх територіях? Навряд чи реальну/уявну територію «Европи» можна розглянути як гомогенний масив. Це радше аґломерат етнічно неоднорідних спільнот із неоднорідними картинами (у тому числі мовними) світу, специфіка історії ментальности котрих видається втраченою. По-друге, мабуть, модальність тверджень мусила би частіше мати ірреально-потенційний характер, тим більше коли йдеться про експлікацію історичних форм «колективних уявлень» (Леві-Брюль) – феномена неявного, структуру якого неможливо відстежити безпосередньо, але опосередковано відбитками його актуалізації в опредметнених формах культури.

За неосяжности обраної теми охоплення матеріялу може виглядати неуникно поверховим і нерівноцінним. Звичайно, розділ «Індивід. Суспільство – Античність» міг би зачепити й співвідношення процесів розвитку стосунків типу filia, тим більше, що чи не першим цей аспект іще в тридцяті роки ґрунтовно висвітлив саме німецький дослідник Франц Дирльмаєр. А, наприклад, присвячені комунікації параграфи (Новий час – від періоду між XVI і XVII століттями до винаходу телебачення, від Марії-Терези до Юнґа, античність і середньовіччя) стають мозаїками ахронологічних епізодів, поєднаних деякою внутрішньою логікою дослідницької мотивації; тут власне історія ментальности розкрита для «середньовіччя», тоді як «античність» і «новий час» дають тільки приблизне уявлення про відповідні особливості, оскільки їх заміщує виклад розвитку засобів комунікації та дещо контроверсивні твердження щодо ролі цих засобів. Звичайно, хотілося би побачити більше матеріялу, присвяченого розвиткові за античних часів, наприклад, соціяльного простору свободи, спілкування як форми опанування соціокультурного простору. Адже маємо радше малювання історичного хронотопу буття ментальности, опис історії матеріяльної культури, що інколи таки заступає окреслення безпосередньо «форм миследіяльности». А проте складности заартикулювання досі прихованих вимірів історії розвитку «колективної душі» (Еміль Дюркгайм) ніхто не заперечував, і вже навіть чимала бібліографія потенційно є мапою можливих напрямків у пошуку вірогідних відповідей у рамках представленої дисципліни. Анотована праця насичена матеріялами, достатніми для того, аби читач склав своє судження щодо предмета. І, що, мабуть, важливіше, питань викликає більше, ніж у книжці можна відшукати відповідей.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій