Чарльз Кінґ. Історія Чорного моря

Листопад 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
153 переглядів

Переклад з англійської Миколи Климчука
Київ: Ніка-Центр, 2011.

Авторова розвідка ґрунтується на найновіших дослідженнях щодо обставин виникнення Чорного моря, а також його ролі в житті держав від початку залізної доби до сьогодення. Кінґ, презентуючи власне бачення минулого Чорноморського реґіону поза національною історією, наголошує передусім сюжети, коли море відігравало роль містка, а не перепони і об’єднувало різні народи і держави, мовні та релігійні групи в один реґіон.

Серед найзахопливіших сюжетів — оповідь про накопичення знань та дослідження Чорного моря: його течій, фавни, картографії, ментальної мапи тощо. Основний масив історичних подій включно до ХІХ століття зосереджується на висвітленні ролі моря в житті держав, які панували в цьому реґіоні. На думку дослідника, ані за середньовіччя, ані в ранньомодерний час жодна з держав, що тримали море під своїм контролем (насамперед Візантія та Османська імперія), не поспішали скористатися з можливостей, які їм надавав морський статус.

Висвітлено процес пізнання Причорноморської акваторії, що його розпочали давньогрецькі переселенці, а також активно здійснювали інші народи в добу просвітництва. Загалом виклад політичної історії у праці є доволі традиційним і позбавленим відкриттів. Проте українського читача можуть зацікавити сюжети щодо ролі Грузії за цариці Тамари у постанні Трапезундської імперії Великих Комнінів, щодо своєрідного характеру рабства в ісламському світі Османської імперії та обставин переселення калмицьких орд до Західного Китаю.

Кінґова праця містить низку сюжетів, здатних розважити читача. До таких, зокрема, належить розповідь про релігійного шарлатана Алєксандра з Абонотиха, який чудово зіграв роль «підступного» пророка Асклепія, та опис походеньок так само винахідливого політичного шарлатана Людовіка де Болоньї, який у 1460-х роках неперевершено пускав пил в очі европейським монархам, пропонуючи їм ідею хрестового походу для відвоювання Константинополя в османів.

Висвітлюючи постання у ХХ столітті національних держав та реалізацію національних проєктів, дослідник наголошує, як різні національні рухи — український, російський, румунський — вписували море в національний наратив. Однак найцікавіші авторові висновки стосуються подій минулих двадцяти років, тобто зламу ХХ–ХХІ століть.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ярослава Тимощук ・ Червень 2017
Опитані досить відверті в проговорюванні минулого, однак вони цензурують себе, коли йдеться про...
Інна Булкіна ・ Червень 2017
З одного боку, відлига і так звана «культурна дипломатія», що її західні попередники авторів книжки...

Розділи рецензій