Іван Куций, Наталка Пазюра, Віталій Тельвак.... Історіографічні дослідження в Україні. Випуск 26

Листопад 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
308 переглядів

Київ: Інститут історії України НАН України, 2016.

У спеціялізованому виданні Інституту історії України НАН України з проблем вітчизняної та світової історіографії представлено двадцять п’ять авторських статтей у чотирьох рубриках. Майже всі матеріяли розділу «Історія історичної науки» відбивають особливості розвитку історичної науки в класичний її період кінця XIX — початку XX століття, коли закладалися основні історичні школи й центри українського історіописання.

 Іван Куций (Черкаси) досліджує цивілізаційні образи в науковій спадщині Михайла Максимовича через протиставлення концепцій «Русского мира» і Слов’янщини. Наталка Пазюра (Київ) зосереджується на антикварній програмі козацько-гетьманських старожитностей на сторінках видання «Киевская старина», відштовхуючись від концепції формування старого українського консерватизму. Віталій Тельвак (Дрогобич) звертається до оцінки діяльности представників львівської школи Михайла Грушевського в сучасному історіографічному дискурсі. Науковець констатує, що досі відсутні опрацювання цієї школи як наукознавчого феномену, зокрема немає чіткого означення її структури, не досліджено внеску Грушевського в роботу його наукового семінару у Львівському університеті. Ольга Гончар (Київ) змальовує головні тенденції розвитку сучасного костомаровознавства: його багатовекторність, початковий етап нагромадження знань про діяльність Миколи Костомарова, перспективу міждисциплінарного підходу костомаровознавчих студій. Завершує рубрику стаття Костянтина Івангородського (Черкаси) про сучасну білоруську національну історіографію у сприйнятті істориків із Білорусі. У частині «Пам’ятки історичної думки» представлено два дослідження, опубліковані з джерелами. Дмитро Вирський (Київ) аналізує «Проект реєстрового козацького полку 1594 р.» Йосипа Верещинського. Автор републікує документ через його недоступність вітчизняним історикам, адже він уперше вийшов у збірці матеріялів до історії польської літератури 1900 року. Марина Чебан (Київ) досліджує нарис українського науковця Миколи Андрусяка, присвячений українській історіографії другої половини XVIII — XIX століття, у якому показано роль етнографів та істориків із Наддніпрянської України — Михайла Драгоманова, Миколи Костомарова та Леоніда Смоленського — в розвитку історичної науки та збереженні національних традицій. Сьогодні такий джерелознавчий підхід в історіографії є найпродуктивнішим і дає великі перспективи для історіографічних відкриттів.

Третій розділ збірника присвячено біоісторіографічній тематиці. Протягом минулого десятиліття в історіографії такого напрямку набуває значення метод інтелектуальної історії, за допомогою якого не просто пишуть біографії науковців, а й створюють їхній інтелектуальний життєпис в контексті епохи. Марина Будзар (Київ) досліджує епістолярну спадщину родини Галаганів 1830-х років. Станіслава Іваницька спільно з Тарасом Єрмашовим (Запоріжжя) розглядає наукові розвідки й археографічні публікації, що з’явилися на сторінках журналу «Український історик» у 1973–2007 роках і були присвячені Сергію Єфремову. Катерина Юхимчук (Львів) апробує перші штрихи до інтелектуальної біографії українського науковця-археолога Ігоря Свєшнікова, який зробив значний внесок у дослідження поля Берестецької битви та літописного Звенигорода. Найпоказнішою є остання, четверта, частина збірника «Проблемна історіографія». Розділ об’єднав різні за тематикою та жанром статті авторів, більшість із яких не є класичними історіографами і здебільшого звертаються до історіографічного екскурсу та аналізу при розробці власних тем.

Власне історіографічну тематику представлено у роботі Ольги Ковалевської (Київ) про візуальні студії в системі сучасного соціогуманітарного знання та Андрія Бовгирі (Київ) про проблеми конструювання візій минулого в козацькому історіописанні XVII–XVIII століть. Володимир Горак (Київ) аналізує концепції, інтерпретації та оцінки Помаранчевої революції в Україні, а Світлана Батуріна (Київ) звертається до проблемного поля висвітлення української історії у сучасних російських підручниках з історії. Проблемна історіографія показує тематичну спрямованість актуальних нині історичних розробок. «Історіографічні дослідження» у цьому ракурсі є індикатором поширення сучасних напрямків історичних досліджень. Це галузі спеціяльних історичних дисциплін: прапорознавство (Юрій Савчук), метрологія (Неля Герасименко), нумізматика (Ірина Хромова), питання історії соціяльних інститутів і груп (Юрій Михайлюк, Олександр Осіпян), інституційна історія (Катерина Полоз, Ростислав Конта, Любов Жванко, Олександр Комарніцький), воєнна історія (Світлана Орлик), історія української революції 1917–1921 років (Роман Тимченко).

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій