Мар’яна Шаповал. Інтертекст у світлі рампи

Лютий 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
370 переглядів

Київ: Автограф, 2009.

Зацікавлення текстом і дискурсом у сучасній гуманітаристиці закономірно розвинулись у теорію діялогічности текстів. На гадку спадають слова Ролана Барта, що кожен текст є новою тканиною, зітканою зі старих цитат. Думка французького структураліста співзвучна з міркуваннями Юрія Лотмана про дві основні функції, які тексти виконують у системі культури: адекватне передання значень і породження нових смислів. Причому у другій своїй функції текст є ґенератором. Суть процесу ґенерації – у взаємодії структур. Власне взаємодію (інтер-акцію) текстів, що відбувається всередині окремого тексту, Юлія Кристева і визначила як інтертекстуальність.

У контексті наведених цитат із генези теорії інтертексту якнайкраще увиразнюється заслуга та значення праці Мар’яни Шаповал. Насамперед міжтекстові взаємодії, які досі розглядали безсуб’єктно («взаємодія структур » у Лотмана), дослідниця характеризує відповідно до суб’єктної організації творів. Дослідниця виділяє авторську та читацьку стратегії інтертекстуальности. До того ж робить це на матеріялі драматичних творів. І безперечна заслуга монографії не так у тому, що українська драма – мабуть, найменше вивчений літературний жанр (не тільки інтертекстуально), як у виведенні літератури на сцену, під світло рампи – у простір реальної взаємодії.

Серед принад праці слід виокремити чудову класифікацію інтертекстуальнихстилістичні форми та відношення деривації); чітку розмежованість понять «цитата», «алюзія» та «ремінісценція»; з-поміж наративних стратегій міжтекстовости виділено біографічний інтертекст та автоінтертекстуальність; дібрано великий ілюстративний матеріял від Прокоповичевої драми «Володимир» до сучасних п’єс – «андеґраундних» Володимира Діброви й абсурдистських Володимира Сердюка.

Втім, варто вказати й на хиби: наприклад, викладаючи у першому розділі теорію інтертексту, дослідниця кілька разів повторюється, теоретичний матеріял розгортається мляво, бракує динаміки розвитку думки. Те саме стосується й останнього розділу, коли авторка наприкінці (!) книжки вдається до докладного біографічного аналізу, простежуючи інтертекст біографії Івана Франка у драмі Тетяни Іващенко «Таїна буття», Тараса Шевченка у п’єсі Юрія Щербака «Стіна» та автоінтертекстуальність драм Миколи Куліша. Не надто вдалим є спосіб уведення теоретичних понять на початку кожного розділу: складається враження, ніби дослідниця прагне навести (в хронологічній послідовності) всі теоретичні надбання з кожного питання, назвати кожного, хто про це писав.

У вступі згадано дослідників, які розглядали художній текст як діялог, зокрема вивчали українську драматургію. Однак про театрознавчі розвідки і рецензії сказано якось між іншим, без жодного прізвища. Чи то в нас немає театрознавців, на яких можна покликатися, чи то ми їх просто не знаємо?

Прикро, що й про сценічні інтерпретації окремих творів згадано побіжно, без деталізації. Які ж із аналізованих у монографії сучасних драм авторка бачила у світлі рампи (із тексту здогадуємося, що серед них «Ассо та Піаф» Олега Миколайчука-Низовця, «Стіна» Юрія Щербака)?

Досить технічно виглядають і висновки, у яких сухо зреферованоздубльовано головні тези розділів. На жаль, найсоковитіші шматки аналізу, найцінніші перлини другого, третього і четвертого розділів сюди не потрапили.

Треба відзначити вдалі, як на мій філологічний смак, мовно-стилістичні знахідки: «вияскравлення», «помежів’я», «інтертекстуальне вкраплення», «відпочатково », «обтяжитися багатозначністю », «середхрестя дискурсу», «відбрунькуватись» тощо. Хоча трапляються й притаманні канцелярські звороти, які, на жаль, стали надто звичними й нібито прийнятними у «науковому» стилі: «являє собою», «за рахунок», «сприймаючий текст», «вищеназваний ». Тому в конструкції на кшталт «Вважаємо за необхідне визначити щодо них власні позиції з метою уникнення розмитости у подальшому дослідженні» у подальшій роботі над текстом із метою підвищення його якости й уникнення нечитабельности варто втручатися редакторові.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій