Мар’яна Шаповал. Інтертекст у світлі рампи

Лютий 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
274 переглядів

Київ: Автограф, 2009.

Поява книжки Мар’яни Шаповал «Інтертекст у світлі рампи» – добрий знак для сучасного українського літературознавства. Дослідження, присвячене аналізові української драматургії в аспекті впливу міжтекстових і міжсуб’ єктивних відношень, написано в річищі постструктуралізму й постмодерної критики. Спроби осмислити досвід постструктуралізму багато в чому визначають лице сучасного світового літературознавства, якому, зокрема, притаманна загальна тенденція вивчати текст як інтертекстуальне явище. «Інтертекстуальність, – зазначає авторка, – як семіотичний феномен перебуває на перетині глобальних наукових дисциплін, унаслідок чого являє собою складну багаторівневу ієрархічну структуру».

Відомо, що однією з центральних проблем постструктуралізму є Сюсюрове розмежування мови та мовлення, з наголосом на тому, що мова формує лінґвістичну систему та суспільну структуру. Автори та їхні тексти, вважають постструктуралісти, існують лише в системі мови, в межах якої вони сформувалися. Тож самі тексти співвідносяться не так із авторами, як із іншими текстами (система з системою). Звідси виникає поняття інтертекстуальности. З цим також пов’язуємо концепції Роляна Барта про смерть автора та народження деконструктивізму.

Дослідниця бере за відправну точку твердження Міхаіла Бахтіна про діялогічну природу художнього слова та концепцію Юлії Кристевої про комунікацію між текстами та дискурсами, яка виявилася доволі плідною для розгляду з позицій постурктуралізму української драматургії XX століття. На думку авторки, кореляції між інтертекстуальністю та інтерсуб’єктивністю вивчено недостатньо, особливо в драматургічному тексті. Стара класична драма відсувала автора на марґінеси своєї структури, тоді як модерна виявляє тенденцію до дифузности й мовоцентризму.

На прикладі українських текстів (Миколи Куліша, Юрія Тарнавського, Ярослава Верещака, Ярослава Стельмаха, Володимира Діброви, Олександра Ірванця, Неди Нежданої та інших) авторка намагається осмислити такі базові для постструктуралізму й постмодернізму проблеми як «смерть автора», наративні стратегії інтертекстуальности, стилістичний синкретизм, співвідношення текстових систем як явища семіотики, розкрити рух авторських стратегій інтертекстуальности у текстах класичного, некласичного та неокласичного типів драматургічного письма. Окрему увагу приділено описові ідіостилів Миколи Куліша, Івана Кочерги, Якова Мамонтова, Остапа Вишні, Ігоря Костецького, співвідношенню текстів і жанрів, зокрема розглядові характерної для постмодернізму літературної пародії.

Метод інтертекстуального аналізу в межах міжтекстових та міжсуб’єктних реляцій, чи не вперше у сучасному українському літературознавстві застосований для системного дослідження драматургічного матеріялу, серед іншого дає змогу простежити певну тяглість української драматичної традиції XX століття. Навіть попри позірну опозиційність класичних і новітніх драматичних текстів бачимо спільні риси й тенденції, характерні для всієї европейської драматургії XX століття. Варто зазначити, що ця праця, зважаючи на складність акцентованих у ній проблем, потребує кваліфікованого читача, добре обізнаного в сучасному літературно-теоретичному дискурсі й термінологічному апараті.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Катерина Девдера ・ Березень 2017
Знаний німецький письменник Алоїз Принц є автором низки життєписів, зокрема Германа Гесе, Франца...
Катерина Девдера ・ Серпень 2016
Нове видання есеїв Віри Агеєвої, однієї з провідних дослідниць української літератури ХХ століття...

Розділи рецензій