Наталія Ханенко-Фрізен. Інший світ або етнічність у дії. Канадська українськість кінця двадцятого століття

Серпень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
199 переглядів

Київ: Смолоскип, 2011.

Дослідження, яке виконала професорка коледжу Св. Томаса Мора в Саскачеванському університсеті в Канаді Наталія Ханенко-Фрізен, є незвичним. Авторка стартує зі знайомого й часто обговорюваного питання: що таке етнічність, зокрема «українськість», у чому вона полягає, як зберігається. Матеріялом для монографії стали повсякденні практики і свята української діяспорної громади маленького містечка Мандери в Західній Канаді, що їх авторка досліджує впродовж п’яти років.

Узявши за основу обставини життя цієї громади, авторка тче багате полотнище того, що в контексті традиційніших підходів можна було б назати «етнічною самобутністю». Проте звична лексика, до якої вдаються, розмовляючи на подібні теми, у цьому випадку не надто пасує. Бо етнічність у цій монографії – це не щось одвічне й наділене самобутніми рисами, навіть не щось таке, що людина має. Впродовж усієї роботи авторка творить розуміння етнічности як культурної локальности, яку громада повсякчас чинить, продукує, виробляє, творить яку люди практикують. Твориться українськість громади Мандер через різні повсякденні й святкові, індивідуальні й колективні дії, як-от спільні приготуваня громадських обідів, приватні урочистості (весілля), листування з родиною в Україні, громадські свята з нагоди Дня подяки, Дня відзначення жінок, Дня Шевченка чи Дня незалежности України, зібрання комітетів різних громадських організацій, щомісячні бінґо чи вечірки з нагоди днів народження пенсіонерів, домашні мемуари-спогади, сімейні літописи, настінні екстер’єрні розписи громадських будівель, ігри в керлінґ і багато що іще.

Етнічність у цій роботі постає не як щось монолітне й стале, з чіткими обрисами й ознаками українськости, які поділяють усі учасниці й учасники громади і які дослідниця повинна описати і систематизувати, а дещо інакше – як щось змінне й водночас відтворюване, як щось фраґментоване й ситуативно цілісне, як щось нестабільне, але тягле, яке авторка відстежує, підглядає, намацує й оприявнює своїй авдиторії. Аналізуючи практики і знаки місцевої культури, дослідниця пише, що місцева українськість «кожного разу визначається у діях через протистояння ладу та безладдя» [с. 157]. Тож етнічність постає не як очевидний лад, не наперед відома даність, а як змінна й розмаїта практика. Саме ця практика, дія, і зумовлює, в концепції авторки, «життєздатність міcцевої культури та її українськість». Так визначає авторка «етнічність у дії».

У перших трьох частинах монографії розглянуто означені вище «репрезентації» (сімейні літописи, спогади, музеї) та «мандерівську українськість у дії» (зібрання, свята та події). Четвертий розділ присвячено «транснаціональним викликам».

Наприкінці XX століття мандеріська локальна етнічність тісно переплелася з глобальними вимірами, транснаціональними процесами, постмодерними викликами. Глобальні зміни, падіння комуністичного ладу в Европі, глобалізація споживання, технологій та комунікацій і пов’язана з ними нова хвиля української іміґрації поставили нові виклики перед локальною українською громадою.

Авторка чимало уваги приділяє аналізові процесів, пов’язаних із появою новоприбулих родин з України, адже їхнє уявлення про українськість істотно відрізняється від тих форм українськости, що їх практикували в Мадерах. У дослідженні крок по кроку простежено взаємодію двох форм українськости, формування нових її моделей. Для цього авторка веде нас крізь історію свята «обжинків», що з ініціятиви новоприбулих родин почали святкувати в Мандерах від кінця 1990-х років. Образи, символіка, мітологія, мова, патетика, серйозність тону виступів були не зовсім звичайні для місцевої громади: «Не лише обмежене знання сучасної української мови мандерівцями спричиняло певні непорозуміння серед глядачів, але й риторика виступів, якою користалися виконавці, та загалом незвичний для канадців патос усієї презентації. Усі ці чинники, разом з мовою виступаючих, зовсім не схожою на українську мову прерій, викликало відчуття напіввідчуження серед глядачів» [312]. Авторка уважно відстежує цю колізію, що стала випробовуванням для місцевої ідентичности, а також способи, як громада справляється з новими викликами сьогодення.

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Тамара Марценюк ・ Квітень 2018
Авторка зізнається, що дослідження привело її до переосмислення української ідентичности, а також...
Анна Кудінова ・ Жовтень 2017
Українська етнологиня Ірина Ігнатенко присвятила цю книжку бабусі — поліській цілительці Ганні...

Розділи рецензій