Міленко Єрґович. Іншалла, Мадонно, іншалла

Жовтень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
166 переглядів

Переклад з боснійської Катерини Калитко
Львів: Видавництво Старого Лева, 2018.

Книжку неминуче зіставляєш з іншими творами «балканського феномена». Скажімо, з Мілорадом Павічем, якого автор «Іншалла» недолюблює, чи з Данилом Кішем, який йому більше до вподоби. Обидві аналогії оманливі, хоч і не збудовані на піску, як і саме існування «феномена», що його спростовує боснійський письменник Мілєнко Єрґовіч: адже в цьому понятті не передбачено ніш для Туреччини з Албанією.

Роман переповнено образами міст і місцин усіх республік колишньої Юґославії, але найбільше тут Сараєва, де пізньої ночі чути «вітер в церковних дзвонах, шелест листя і скрип старих тополь». Переважають образи балкансько-мусульманської культури, просування якої на Захід обривається битвою під Лєпанто 1571 року, що її суб’єктивізований опис (із перспектив трьох учасників битви; і Сервантеса серед них немає – лише пересічні «рядові Історії») подано в останньому, 19‑му розділі роману.

Тільки чи роман це? Може, збірка різнобарвних, різноважних намистин чоток, нанизаних на одну нитку принципом умовного переспіву народних боснійських пісень-севдалінок? Узявся би за таке Павіч, ми мали би конструкцію розділів-притч, жанрову уніфікацію, знайому до солодкої оскомини візерунковість стилю і кишеньковий розмір видання. Натомість маємо розмаїття оповідних манер, де-не-де чарівну пухкість оповіді, з рецидивами «суворого реалізму», цеглину на понад п’ять сотень сторінок… і переспіви не тільки боснійських, а й далматинських пісень, які часом є лише поштовхом для польоту авторської уяви.

У певному сенсі «Іншалла» є своєрідною енциклопедією постмодерних прийомів. Оповідь ведеться за принципом «матрьошки» («Йид», «Запис»), за детективною ознакою («Халал»), різноголосно («Лепант»), устами божевільного («Алкатмер») чи небіжчика («Асаґ») тощо. Наскрізні персонажі відсутні, лише вряди-годи їх згадано в декількох розділах, історії – теж (окрім розорення Сараєва, детально описаного в одному розділі й ледь заторкнутого в іншому). Матеріяльні ляйтмотиви – фіктивні, як-от ліщинового куща, який може рости і на боснійському пустирі («Запис»), і на просторах України, яка з’являється тут двічі («Йилдуз», «Йид»), щоразу – з повагою та відчуттям пекучого трагізму, бо йдеться про розорення та війни. Наведу менш депресивну цитату: «Широка країна, яку створив Аллаг, а вирівняв Ібліс, і тепер нема там навіть де голову заховати, коли настає час, щоб тобі її зітнули». Роман, зауважу, написано 2004 року.

«Іншалла, Мадонно, іншалла» – сама назва твору відгонить постмодерним оксюмороном: прошарований іменем Діви Марії мусульманський вислів рясніє історіями житейських поразок, глобальних крахів, не кажучи про фатально нерозділене кохання, подружню зраду, батьковбивство, просто загибель, найлегше – смерть у дорозі. Тлом для декількох оповідань є громадянська війна 1990-х, та автор не зловживає описами її жахіть, бо той, хто вцілів, не убезпечений від наглої смерти згодом, у мирний час.

Водночас твір не заплямовано примітивним песимізмом, хоча підстав для такого не бракує (один із героїв новели «Мейташ» «намагається відшукати в пам’яті день, який провів без страху. Та ніде немає того дня»). Клин клином треба вибивати: найпоширенішим ідейним ляйтмотивом тексту є мовчання та безпам’ятство Історії, якій протистоїть письменник-медіятор, хранитель загублених сенсів та оповідок. «Історія, яку знищено і якої не відновити вже до кінця світу, – бо ніхто, крім Бога, не може її знати, а Він ні людям, ні собі не оповідає історій…» («Йид»). Утім, саме письменник перебирає на себе наративно-деміюргічні обов’язки, бо «невідновлену» оповідь далі майстерно викладено на декількох десятках сторінок.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
На відміну від інших домодерних суспільств, що зберігали пам’ять за моделлю «батьки – історія –...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Тріюмф дикости, знищення курорту у вогні, вбивства, насилля – це десяток фінальних сторінок «Весни...

Розділи рецензій