Волтер Айзексон. Інноватори. Як група хакерів, геніїв та ґіків здійснила цифрову революцію

Червень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
154 переглядів

Переклад з англійської Дмитра Гломозди
Київ: Наш формат, 2017.

Волтер Айзексон конструює історію цифрової революції, зосереджуючись не лише на розвиткові техніки і технологій чи на біографіях винахідників, програмістів, науковців, менеджерів, а й на появі нових типів комунікації, відносин, стилів і моделей управління.

Оповідь про інноваторів охоплює період від 1840-х років до початку другого десятиліття ХХІ століття. Айзексон простежує хронологію пошуків інноваторів та інноваторок різного походження, освіти, характерів, життєвого шляху. Теми лідерства, патентування та авторства, зв’язків між технарями і гіпі, поєднання кібер- і контркультури не є головними в книжці, проте Айзексон не забуває розвивати їх. Текстові передує хронологічна таблиця знакових подій історії науки, техніки і технологій, що спричинили цифрову революцію або формували її головне річище й безліч бічних відгалужень. Книжку непогано проілюстровано світлинами інноваторів, хоча чергування візуального і текстового матеріялу не завжди є вдалим.

Автор розпочинає розмову з історії Ади Лавлейс, визнаної піонерки програмування і комп’ютерних технологій, дочки Джорджа Байрона, яка на початку ХІХ століття говорила про необхідність «поетичної науки». Айзексон називає її внесок водночас глибоким і натхненним. Не менш цікавими є оповіді про Ґрейс Гопер або Джин Дженінґз. Однак тема місця жінок у цифровій революції, що її автор ескізно порушує, залишається перспективою на майбутнє.

Ключовими мітками цифрової революції, за Айзексоном, є винайдення перших комп’ютерів, розвиток програмування, поява транзисторів, мікрочипів, відеоігор, інтернету, персональних комп’ютерів і новітнього програмного забезпечення. Історію великих компаній, корпорацій, наукових і військових проєктів показано через долучення до них окремих видатних персон або команд інноваторів. Героями оповіді є письменники, творці великих і дрібних компаній, незалежні митці, філософи, математики.

Айзексон фіксує цікаві факти з біографій окремих із них: захоплення мистецтвом, гуманітаристикою поруч із математикою, особливості темпераменту, зразки того, як риси, проявлені ще в дитинстві, рухали людиною в подальшому житті.

Оповідь інколи є передбачуваною, наприклад, коли Айзексон описує шлях Біла Ґейтса, долю Алана Тюринґа, історію першого покоління гакерів або пошукових систем. Проте особливо привабливими у книжці є ті відгалуження, в яких з’являються глухі закутки інновацій, зони конфліктів, забуті теми й імена. Особливу симпатію автор має, скажімо, до таких інноваторів, як Джон фон Ноймен, Ґрейс Гопер, Алан Тюринґ, Вільям Шоклі, Роберт Нойс, Стив Джобс.

Винайдення корпоративної культури компанії «Intel» виводить автора на міркування про роль етики інновацій в управлінні в цифровій революції. Автор повторює, що інновація не є досягненням самітника. Цифрова революція вчить людство того, що творчість – процес колаборативний (інновації часто постають із командної роботи), більшість інновацій цифрової доби спиралися на розвиток ідей, що дісталися у спадок від минулих поколінь (найкращими інноваторами стали ті, хто осягнув траєкторію технологічних змін), і навіть попри наявність інструментарію віддаленої співпраці нині, фізична близькість особи до особи під час командної роботи має переваги. Айзексон фіксує, що створення доброї команди залежить від поєднання здатних ґенерувати ідеї провидців із директорами-розпорядниками, які можуть утілити їх у життя. Іще один урок цифрової епохи стосується того, що вона вкотре і вповні засвідчила важливість соціяльної природи людини, тож плекання геніяльних особистостей та заохочення командної співпраці не суперечать одне одному.

Фінальний висновок, що його робить Айзексон, стосується питання, глибшого і за тему книжки, і за всі сюжетні лінії у ній. Автор виходить на тезу про творчу природу людини. Він звертається до ідей, що їх майже два століття тому висловила Ада Лавлейс, і зауважує, що нині важливо розуміти, як перетинаються природничі і гуманітарні науки. Тому новий етап розвитку інновацій автор пов’язує із творчістю людей, здатних поєднувати красу з інженерією, гуманітарні науки з технологією, поезію з процесорами.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Дмитро Шевчук ・ Червень 2018
До розуміння людського розуму Кайку підходить із позиції фізики, а не нейробіології, хоч і...
Галя Василенко ・ Грудень 2017
Є така байка, що видавець забракував текст Стивена Гокінґа, заявивши: «Якщо там буде більш ніж три...

Розділи рецензій