Джордж Сорос у бесідах із Грегором Петером Шміцем. Європейський Союз: Дезінтеграція чи відродження?

Травень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
249 переглядів

Переклад з англійської Наталії Комарової
Київ: Дух і Літера , 2015.

Назва книжки англійською — «Трагедія Европейського Союзу: дезінтеґрація чи відродження?», проте в українському виданні означення ситуації як трагедії зникає. Небажання повторювати діягноз, що його Джордж Сорос поставив ЕС, є симптоматичним і спонукає поміркувати про відмінності між ЕС як брендом та його реальними проблемами. Але збірник інтерв’ю з філантропом, фінансистом і філософом, попри попередження про небезпеку руйнації ЕС, демонструє оптимістичний, хай і трохи тривожний погляд.

Основну частину книжки складають тексти чотирьох розмов Джорджа Сороса із Ґреґором Петером Шміцом, датовані 2013 роком («Історія», «Трагедія», «Ринки» і «Майбутнє»). У виданні вміщено дві Соросові статті, присвячені ситуації в Україні, і виклад його теорії рефлективности, яку він розробляє від 1950-х років.

В інтерв’ю зафіксовано не лише Соросові міркування щодо ситуації в ЕС та його візії майбутнього спільноти, а й версію витоків нинішньої ситуації. Провідними темами бесід є слабкість інституцій ЕС та німецька криза. Соросів співрозмовник балансує між запитаннями, які мають розкрити позицію Сороса, демонстрацією контрарґументів, що їх могла б висунути Німеччина на закиди щодо її ролі та обов’язків у ЕС, і спробами заохотити співбесідника до розмови про його бачення ролі себе самого. Завдячуючи такій позиції, маємо книжку не лише про кризу ЕС, але почасти — про самого Сороса із відповідями на закиди йому як фінансисту, міжнародному гравцеві, критикові та спекулянту. Він згадує юність, повторює, що безпечніше йти на ризик, ніж уникати його, і називає себе «філософом, що не відбувся», а фінансові ринки — лабораторією, де він піддавав перевірці практикою філософські теорії. Шміц називає Сороса посередником щодо виходу ЕС із глухих кутів. Сам фінансист убачає шанс для ЕС у віднайденні саме европейського рішення, а не в пошуку національного шляху для кожної країни.

У передмові Шміц зазначає, що в книжці порушено питання, важливі для існування европейської спільноти і загалом для людства. Це передусім питання, чи доживе ЕС до ідеалів, на які він взорувався при заснуванні, і питання про шлях, яким він рухається. Приводом для початку розмови стає відповідь Сороса на запитання, що саме спричинило кризу евро і який урок із цього можна отримати. Міркуючи про ринки, він називає трагедією Европи ситуацію, коли ЕС загрожує небезпека саме через надмірну повагу до верховенства закону, бо коли закони спираються на хибні економічні доктрини, принцип верховенства може завдати шкоди.

За Соросом, надійшов час змінювати деякі правила гри. Його критику спрямовано передусім на Анґелу Меркель. Саме керівництво Німеччини йде проти головного засновку европейського об’єднавчого процесу, побудованого на співпраці, що створює політичну і фінансову проблеми. Перша пов’язана з тим, що ЕС, заснований як добровільне об’єднання рівних держав, перетворився на стосунки між кредиторами та боржниками, а друга — з тим, що Німеччина, аби зберегти мінімальний рівень зобов’язань, змушує країни-боржники збалансовувати свої бюджети, що є неправильною політикою в період недостатнього попиту. Европа перебуває в стані економічної та політичної дезінтеґрації, а ЕС як об’єднання держав може не пережити тривалої стаґнації. Сорос вбачає вихід у тому, аби визнати, що правила, які керують евро, має бути змінено. Серед проблем, які ускладнюють ситуацію в ЕС, за Соросом, є застаріла міґраційна політика, питання членства в ньому Великої Британії, поширення евроскептицизму та ксенофобії. Сорос декілька разів згадує про м’яку силу Европи, якої потребує глобалізований світ, та про потугу «молодшої Европи», тобто Польщі, яку поки що недостатньо використовують.

Потугу Німеччини як найсильнішої держави ЕС, на його думку, має супроводжувати відповідальність. Критика нинішньої політики Німеччини як гегемона в ЕС, за означенням Сороса, має моральне й інтелектуальне підґрунтя, адже політика цієї держави може призвести до зміцнення її позиції як експлуататора і гнобителя, а також до руйнації европейської спільноти держав. Та коли Сорос переходить до власних варіянтів виходів із кризи, Шміц раптово запитує, чи не може його аналіз евро та еврозони бути хибним. На це Сорос відповідає, що ми ніколи не можемо уникнути помилок, адже саме теза про те, що помилковість пронизує всі спроби зрозуміти світ, є засадничою для його теорії рефлективности.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2017
Авторка сумнівається в тому, що рівень довіри громадян до державних інституцій можна вважати...
Віктор Іщенко ・ Квітень 2017
Нову книжку філософа Тараса Лютого присвячено Фридрихові Ніцше. Це перше такого масштабу українське...

Розділи рецензій