Пьотр Ібрагім Кальвас. Єгипет: харам, халяль

Грудень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
295 переглядів

Переклав із польської Лесь Белей
Львів: Човен, 2018.

На обкладинці книжки польського письменника Пьотра Ібрагіма Кальваса зображено велику тушу забитої тварини; ліворуч — дві жінки у хіджабах, одна з яких вбрана більш демократично, в джинси. Світлина нагадує ілюстрації зі шкільних підручників до дарвінівської теорії еволюції видів, недвозначно натякаючи, що доля жінки в деяких мусульманських країнах не надто відрізняється від становища худоби. А це означає, що можна не лише не перейматися почуттями жінок, а й вільно розпоряджатися їхніми тілами, відтинаючи зайве. Ні, мова не про пластичну хірургію, а про традицію жіночого обрізання, коли вирізають клітор і статеві губи, аби жінки ніколи не зазнали задоволення від сексу. Ця варварська процедура називається хітан, і від 2008 року в Єгипті її офіційно заборонено. Та на практиці маємо брудні леза, антисанітарію, жах і біль, як наслідок — хвороби та запалення, що часто завершуються смертю. Не кажучи вже про психологічну травму на все життя в тих, кому «пощастило» його зберегти. Недарма розділ про хітан називається «Пекло жінок».

Із книжки дізнаємося, що 70% єгиптян — проти обрізання дівчат, хоча зазнають його близько 95% жінок. Усвідомлення абсурду або ж дикунства певного явища в Єгипті не спричиняється до широкого спротиву чи реформ. Панування звичаєвого диктату над правами людини для Єгипту є нормою. Це ж стосується і диктату релігійного. «Бог понад усе». Хочеться додати: людина — ніщо. У Єгипті релігія не може бути приватною справою, «релігійні погляди кожного єгиптянина і єгиптянки зазначені в паспорті, що включає їх у суспільство або цілком викидає з нього, ба навіть може бути приводом до вбивства».

Чи має вибір людина, затиснута в традиційному суспільстві поміж Сцилою звичаю і Харибдою релігії? Так, але невеликий: між «харам» (заборонено) і «халяль» (дозволено). До того ж приписи Традиції в руках людини стають надто гнучкими («нужда скасовує заборону»). А ще існує третє чарівне слово: «мактуб», тобто «так було записано». Це різновид фаталізму, доведений до абсурду. Воно й не дивно: в країні, де суспільство є кастовим, людське життя нічого не варте, царює культ минулого та панічний страх перед майбутнім і змінами, годі шукати раціональних пояснень та логіки. Головне підтримувати минуле в бурштиновому стані й перетворювати всі перспективи зрушень на минуле в майбутньому. Нічого не нагадує? Так, у тексті побіжно згадано Росію.

Попри те, що Кальвас не обходить увагою найконтроверсійніших особливостей ісламського світу, книжка не має на меті критикувати. Це радше відкритий до питань і обговорення погляд европейця на культуру, яка такого погляду на себе не має. Це не зверхня позиція білого чоловіка щодо відсталої африканської держави. Ідеться радше про закоханість автора в чужу країну і принципово відмінну культуру з абсолютною неможливістю змиритися із суперечностями, якими вона сама собі завдає шкоди. Власне, текст — це спроба не показати (зробити репортаж) Єгипет, а його пояснити. Передусім собі як людині, що вирішила оселитися в цій країні. Саме тому автор крок за кроком занурюється у світогляд та мислення єгиптян, намагається розібратися в їхніх політичних уподобаннях, релігійних переконаннях, ставить незручні запитання салафітським проповідникам, оприявнює суперечності й дає право голосу невидимим і марґіналізованим спільнотам.

Кальвасів Єгипет не двомірний; він часом смішний, часом нестерпний. А ще — дуже смачний. Книжка може правити за путівник нетуристичним Єгиптом, що руйнує стереотипи про країну — і позитивні, і неґативні. Але з одним застереженням: мандрівка буде радше інтелектуальною, ніж ландшафтною. При цьому треба розуміти, що найгостріші питання в ній змогли стати видимими лише тому, що свого часу автор прийняв іслам. Арабський світ не є відкритим до невірних (кяфірів), тим паче щодо проблем, які він старанно намагається приховати від самого себе. Тим ціннішою є ця інсайдерська інформація для тих, у кого Єгипет асоціюється з фараонами, пірамідами або ж Хургадою.

Можливо, український читач запитає себе: що я Єгиптові, що мені Єгипет? За статистикою, мусульманином сьогодні є кожен четвертий мешканець Землі. Це той самий Інший, про якого ми знаємо небагато і навряд чи воліємо його бачити. Хоча він завжди поряд: у вигляді або продавця шаурми на привокзальній площі, або сусіда з будинку навпроти, чия дружина ніколи не вийде на люди з непокритою головою.

А ще книжка «Єгипет: харам, халяль» — текст про людей як таких. Бо хіба кожен із нас не має власних внутрішніх заборон і забобонів, хіба кожна культура не має власних «дозволено» та «не можна»? І це привід до осмислення.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Лютий 2018
Внесок Лєрша передусім є внеском у розвиток міждисциплінарних підходів. «Структура особи» не дає...
Анна Кудінова ・ Листопад 2016
Монографія молодої етнологині Світлани Маховської, видана за сприяння Фонду Катедр Українознавства...

Розділи рецензій