Едвард Саїд. Гуманізм і демократична критика

Серпень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
233 переглядів

З англійської переклав Артем Чапай
Київ: Медуза, 2014.

Книжка об’єднує серію лекцій, що їх Едвард Саїд прочитав у Колумбійському та Кембриджському університетах незадовго до смерти.

Як зазначає в передмові Акіл Беоґрамі, гуманізм для Саїда був, мабуть, єдиним «-ізмом», що його він визнавав до кінця, попри те, що аванґардні напрями літературної теорії декількох попередніх десятиліть осмислювали гуманізм як щось ханжеське та сентиментальне. Особливої актуальности осмислення гуманізму набуває за сучасних обставин, адже людство пережило завершення Холодної війни, значні зміни в економіці, творенні нового культурного ландшафту. До цього можна додати і своєрідне застосування термінів «гуманний», «гуманітарний» у сучасному політичному дискурсі: для прикладу, Едвард Саїд згадує про бомбардування Юґославії, що його здійснювали сили НАТО, яке називали «гуманітарним втручанням». Важливе місце тут посідають роздуми про освітній аспект гуманізму, а саме про статус гуманітарних наук в університеті.

Маємо справу з переконанням, що критичним щодо гуманізму можна бути в ім’я самого гуманізму, а досвід зловживань европоцентризмом дає змогу сформувати інший вид гуманізму, що буде космополітичним. Гуманізм не є тут якимось непорушним ідолом, що його не варто критикувати й переосмислювати. Позицію Едварда Саїда в цьому найкраще характеризують його власні слова: «Можливо, існує, як стверджував дехто, західний канон, висічений у мармурі та закритий у собі, перед яким нам слід бити поклони. Можливо, існує таке минуле; можливо, нам слід його обожнювати. Здається, декому таке подобається. Мені ні». Тож гуманізм у певному сенсі протиставлено прописним істинам як те, що чинить опір стереотипам і бездумному мовленню.

Розуміння гуманізму тісно пов’язано з особистим досвідом Саїда, який і в житті, і в інтелектуальній діяльності поєднав західні та ісламські цінності, засвідчивши цим хибність спрощеної парадигми «конфлікту цивілізацій», зіпертої на популярну працю Семуела Ґантинґтона. Гуманізм для Едварда Саїда — це спроба критично поглянути на більше явищ як на продукт людської праці, людської енергії визволення та просвітлення. За суть гуманізму автор уважає розуміння історії людства як постійного процесу самоусвідомлення та самореалізації не лише для «білих, чоловіків, европейців, американців», а й для кожного. Переосмислення гуманізму вимагає полікультурности сучасного світу й мозаїки ідентичностей, що їх вона породила. Тут Едвард Саїд відсилає до дуже простого прикладу з власного досвіду: 1963 року його курси в Колумбійському університеті відвідували переважно білі чоловіки, а вже на початку ХХІ століття його студенти — це чоловіки й жінки різного етнічного походження, які розмовляють різними мовами. Тож закономірно, що ця ситуація перебування серед суміші народів, яка стає частиною нас самих, змушує нас переглянути власні ідентичність і принципи, зокрема й принципи класичного гуманізму.

«Найнесучаснішою» галуззю, пов’язаною з гуманізмом, Едвард Саїд називає філологію. Він присвячує їй чимало уваги в своїх лекціях. Зокрема, автор стверджує, що справжнє філологічне читання — активне, спрямоване на проникання всередину мови, аби змусити її розкрити те, що може бути прихованим, неповним і замаскованим у тексті. Читання для сучасного гуманіста пов’язано не лише зі сприйняттям, але й із опором.

Окрему лекцію присвячено Ерихові Авербаху та його праці «Мімезис». Едвард Саїд переконує, що це найвидатніша гуманістична праця за ці пів століття. Авербах є дослідником, який не пропонує жодної системи чи прямого шляху до історії західної літератури. Його ідеї глибоко переплетено з особистим досвідом і змішуванням стилів, що підсилює його гуманістичну позицію.

В останній частині Саїд запитує, ким є інтелектуали та письменники і яке місце вони посідають у різних культурних світах: арабоісламському, франкомовному, британському та американському. Сучасному інтелектуалові, який прагне стояти на позиціях гуманізму, нині пропонують ілюзорні альтернативи: «стати технократом-деконструктивістом, аналітиком дискурсу, новим історицистом». Аби не потрапити в полон цих «альтернатив», слід зрозуміти, пише Едвард Саїд, що головним завданням сучасного гуманіста має бути культивування множинности світів і складних традицій.

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Арістова розглядає чимало тем: форми релігійної девіяції, релігійні почуття, девіянтну мотивацію і...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Лютий 2018
Внесок Лєрша передусім є внеском у розвиток міждисциплінарних підходів. «Структура особи» не дає...

Розділи рецензій