Ірина Старовойт. Гронінгенський рукопис

Листопад 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
182 переглядів

Львів: Видавництво Старого Лева, 2014.

Нову книжку Ірини Старовойт кортить зарахувати до платонічних. Річ у тому, що наскрізний сюжет уміщених творів — піднесене пригадування, анамнезис як стан душі. Ідеться про багаті особисті спомини ліричного суб’єкта та його ж наміри вдосконалити колективну пам’ять.

Збірку проілюстровано світлинами з архіву авторки. Але вірші не зводяться до сповіді, перенасиченої автобіографізмом. Замість побутових роздумів, героїня демонструє надзвичайні спомини: «я <…> вірила що є духу, / щоб жінка, яка не стала колись піаністкою, / все-таки стала моєю мамою» («Жінка, яка не стала колись піаністкою…»). Зрештою, з усебічною пам’яттю співвіднесено переклад, інтерпретацію чужих творів через їх поновне переживання. Україномовні версії поезій дев’яти митців, від Константи Ільдефонса Ґалчинського до Дмітрія Бикова, об’єднано в розділі з підзаголовком «вірші, написані до мене».

У цілому спогад не ототожнюється з помічним первнем. Пам’ять постає рубежем безпечного / загрозливого. Обсягове «знаття», як у медитації «В люстрі кривдять тебе кровисті заїди слів…», може бути пов’язаним із печальною механічністю. Інколи воно засвідчує не лише безмір’я мрій (про фйорди чи казку осіннього міста в розділі «Вже не прозорі (вірші encore)»), а й обмеженість персонажа. В поезіях трапляється чимало образів, наприклад, «лупа білих спогадів» («Вже моря по коліна, по плечі, на плечах лупа…»), базованих на баченні тілесної мізерности.

Накладання деталей минулого на новітні типажі — також підґрунтя іронії. Інтелектуальний, ніжний та дотепний гімн бороді «Мій сайт з віщування погоди на твоїм підборідді…» нині, певно, не має аналогів. Крім того, у віршах симптоматично «зіштовхуються» близькі за звучанням слова та фрази. Гра додатково потверджує віддаленість ейдосу: людською мовою охоплено лиш «тіні» істинних ідей. Віднайдення їхніх внутрішніх форм наближає першовзірці, даруючи маленькі осяяння. Скажімо, образ пасовищної трави розгортається у зворушливу розповідь про кінський каштан. Із погляду авторки, «коли конюшина перестає пахнути медом <…> / коні вертають до своїх каштанів / і кутають гривами їх переболені груди» («Кашель каштанів задавнений…»).

Слід згадати і про майстерну графіку Романи Романишин та Андрія Лесіва. Вона теж править за певне нагадування — про смак в оформленні книжок.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Спілкування, інтернет, зміни в культурному ландшафті людства, мандри – найпоширеніші теми збірки...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Поезії Бельченко притаманний особливий різновид гармонії – вона насичена мотивами з історії...

Розділи рецензій