Упорядники Філіп Бютґен, Ален де Лібера, Марван Рашеда, Ірен Роз’є-Катак. Греки, араби і ми. Дослідження ісламофобії в гуманітарних науках

Квітень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
212 переглядів

Київ: Ніка-Центр, 2012.

Кожна книга – не просто об’єкт, а радше подія, заявляє на початку збірки статтей «Греки, араби і ми» одна з її упорядниць Ірен Роз’є-Катак. Для авторів збірки такою «подією» стала контраверсійна робота Сильвена Ґуґенайма «Аристотель у Мон-Сен-Мішелі». Ця книжка зактуалізувала питання сприйняття в Европі ісламського світу й підігріла ісламофобію в гуманітаристиці, а позаяк вочевидь була розрахована на коло, ширше від наукового, то резонанс, який вона викликала, і зокрема мас-медійне обговорення, важливіші від неї самої. А збірник «Греки, араби і ми» якраз і втілює багатоголосся відгуків і на самі ідеї Сильвена Ґуґенайма, і на вектори спричинених його суперечливою арґументацією поворотів суспільної думки. У більшості авторів помітно бажання зреконструювати саме контекст появи ідей «Аристотеля у Мон-Сен-Мішелі» та схвалення їх у певних колах гуманітарів, а саму книжку розглядати як своєрідний політичний симптом – невипадковий і логічний з огляду на поширення скепсису щодо «відкритости Европи», актуалізації пошуків ворожих Інших та ворожих Чужих на тлі неуникних покликань на певне европейське християнське «ми».

Автори зачіпають безліч питань, починаючи з того, чим відрізняється реконструкція міту від апологетики іншого міту або чи є історик філософії ідеологом, і закінчуючи сумнівом у релевантності питання грецького коріння християнської Европи. Збірка є гарним прикладом того, якою може бути критика й аналітика нині, вкупі з усіма суперечностями, що їх вона може містити, і з тим, на що вона виходить у середовищі, створеному як старими (друковані книги, ЗМІ), так і новітніми цифровими медіями. Аналітика та критика ідей у переповненому їх нашаруваннями середовищі стає своєрідним полюванням за впізнаним, а водночас – проблематизацією ідеологічних очевидностей. Найпоказовішими для розуміння цієї складности й багатовимірности критики й аналітики є такі автори, як Елєн Белоста, Марван Рашед, Жан-Кристоф Атіа. Збірка наново актуалізує і питання про те, яке значення має публічний окіл, порушує тему впливу ненаукового контексту на наукове середовище в умовах сучасного культурного простору як середовища різноманітних медій. Автори ставлять руба і питання про долю ідей та обговорень у добу Ґуґлу та Вікіпедії – і роблять це у друкованій книзі. Прикметним є залучення до аналізованих явищ міток існування ідей та висновків в інтернет-просторі, аж до відстежування змін на певних сторінках і ресурсах. Ґуґенаймова книжка видається аж ніяк не ориґінальною, як і його нібито «сміливе» висловлення сумнівів у ролі ісламського світу в поширенні античних текстів у середньовічній Европі. Його висновки щодо неможливости висловити арабською мовою ідеї науки та філософії виявляються повторенням понад столітньої давности тверджень Ернеста Ренана та потраплянням у пастку лінґвістичного релятивізму. А окремі аспекти порівнянь християнського та мусульманського світів і їх різкого протиставлення подібні до деяких пасажів із виступів як християнських ієрархів, так і медійних спроб захистити автора «Аристотеля у Мон-Сен-Мішелі» від науковців, котрі виступили проти його висновків, поставили під сумнів Ґуґенаймові прагнення знайти автентичний европейський (не арабський) канал передачі-рецепції Аристотеля.

Якщо використати означення, що їх пропонує один із авторів збірки «Греки, араби іми» Жан-Кристоф Атіа, пошук і патетика моноліту европейськости виявляється іґноруванням пористости, непевности, проникности в европейськості. Отже, річ не у «справі Ґуґенайма», а в ширшому контексті. Не у верхівці айсберґа, а в його підводному позірно монолітному тілі. Вже у передньому слові до збірки постає теза, що в розмові про Середньовіччя має йтися не про «західне», а саме про арабо-латинське Cередньовіччя.

Видання розділено на три нерівні частини. У першій засадничим є протиставлення есенціялізму дискурсу автора «Аристотеля у Мон-Сен-Мішелі», для якого часто іслам та християнство виступають як незмінні сутності, а не як суперечливі явища, та підходів авторів збірника, які прагнуть наголошувати суперечність і неоднозначність впливів та медіяцій. Друга частина містить дуже різноманітний матеріял: тут проблематизовано деякі заідеологізовані очевидності щодо коріння ідентичности Европи (Алєн де Лібера, «Латиняни промовляють до латинян»), обговорено питання присутности інших «слідів», різних посередництв і «включень» в европейському (Жан-Кристоф Атіа, «Юдаїзм: третє виключене “християнської Европи”»), проаналізовано явища, протиставлені «залізобетонній» европейській самототожності, коли її взято як певну «сутність» (Кристіан Фьорстель, «Греки без Візантії»; Марван Рашед, «Початки модерної філософії (VII–IX століття)»). Нарешті, третя частина збірки може якраз і викликати суперечливі реакції у читачів із позиціями, відмінними, наприклад, від підходів Блєза Дюфаля щодо місця і ролі поняття цивілізації у Броделя та подальшого впливу його на розвій гуманітаристики. Звісно, не кожен читач швидко погодиться щодо зведення воєдино у річищі домінанти теорії Броделя та концепції Гантинґтона, гегемонія яких, на думку багатьох авторів збірника, і створила ґрунт для появи ксенофобських засновків у розмислі декого з европейських гуманітарів.

Різні авторські стилістики, огром інформації з історії філософії та коментарів до неї не шкодять легкості читання, в чому можна вбачати і заслугу українського перекладача і наукового редактора Андрія Рєпи. Проте прикрим моментом у достатньо читкій оповіді українського видання є періодична поява «незручностей» у вигляді доволі суперечливих уживань окремих висловів чи просто слів, що з огляду на непоганий рівень редаґування дивує. І наостанок з’являється думка про те, чи достатньо у вітчизняному гуманітарному дискурсі «подій», що могли би спричинити подібне обговорення. Власне, це відкрите питання щодо присутности і ролі гуманітаря, який мав би цікавитись ідеологічними дискурсами з боку їх походження та структури.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Кисельов ・ Червень 2018
Книжка, назву якої можна перекласти як «Вивчення релігій за закритою і відкритою “залізною завісою...
Яна Примаченко ・ Лютий 2018
Упорядник видання, литовський історик Альґіс Кашєта 1993 року віднайшов щоденник одного з учасників...

Розділи рецензій