Євген Андрос (ред.). Грані людського буття: Позитивні та негативні виміри антропокультурного

Грудень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1093 переглядів

Київ: Наукова думка, 2010.

Автори колективної монографії, випущеної за редакції Євгена Андроса, розуміють позитивне та неґативне в людському єстві та світі культури у досить широкому діяпазоні. Як позитивне трактовано чималі досягнення в науці, техніці, освіті тощо. Що ж стосується неґативних вимірів людського буття в культурі, то XX століття представило достатньо проявів деструктивного й неґативного, що загалом спричинило гуманітарну катастрофу, знецінення засадничих цінностей, а відтак і самого людського життя. На це вказує Андрос у вступі: «Масштаби деструктивного у XX ст. призвели до геноциду цілих народів, зокрема голодомору в Україні 1932–1933 рр., безперервних впродовж всього минулого сторіччя війн, із яких дві були загальносвітовими». Окреслена проблематика вимагає філософського осмислення, аби виявити антропокультурні причини неґативного у людському бутті, а також віднайти способи змінімізувати його вплив.

Монографія складається з десяти розділів, у яких автори розглядають різні аспекти співвідношення позитивного та неґативного вимірів у бутті людини. Євген Андрос досліджує бівалентність людського єства та її зв’язок із проблемою метафізичного зла. Геннадій Шалашенко звертає увагу на проблему антропологічного виміру трансцендентального арґументу в аспекті провокації тотальної людяности. Валерій Загороднюк розглядає позитивні та неґативні аспекти антропології пізнання. Назіп Хамітов аналізує філософську антропологію у її проблемному полі, звертаючися до концептів Еросу і Танатосу. Андрій Дондюк звертається до досвіду психології та психіятрії і намагається з’ясувати наявність у ньому позитивного та неґативного вимірів антропокультурного. Тарас Лютий досліджує феномен марґінальности в людському бутті. Інші розділи присвячені  позитивно-неґативним аспектам реальности як принципам антропогенезу (Леонід Солонько), проблемі толерантности в конфлікті (Галина Ковадло), позитивним і неґативним аспектам масової культури, а також її впливові на сучасну релігію (Олег Ярош), часові історії та культуростворюваним формам комунікації (Костянтин Малєєв).

Загалом усі дослідження, представлені у монографії, об’єднує загальне прагнення віднайти модель своєрідного соціяльного оптимізму, яка склала би передумову для життєствердного і творчого в людському бутті, а відтак наповнювала б це буття ознаками повноцінности.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Орися Грудка ・ Квітень 2018
Це книжка про форми «реаліті», але більше – про саму реальність, яка трансформувалася з втручанням...
Олена Дядікова ・ Листопад 2016
Вольфґанґ Шивельбуш — німецький літературознавець, знаний із використання методу історії...

Розділи рецензій