Книжка київського письменника Сергія Черепанова «Гострозорий хлопчик» (у перекладі з російської Ольги Порядинської) – це тепла та дружня оповідь уже дорослого чоловіка про дитинство, проведене здебільшого в Києві. Спогади, їх повнота й точність деталей стають для героя надзвичайно важливими: «Як мало я пам’ятаю про дитинство. Дощу та снігу не пам’ятаю. І меблів у кімнатах, окрім нікельованого ліжка з сіткою та телевізора. Якого кольору були шпалери, та чи були вони взагалі – не пам’ятаю. Килима, ванни не пам’ятаю. Вхідні двері та ручки на них». Світоустрій, розуміння героєм самого себе та всього навколишнього безпосередньо залежать від пригадуваних кольорів, відтінків, деталей і ситуацій: від запашного недільного шматочка «Наполеона», від прогулянок із дідусем Яшею, від ретельного перебирання гречаної крупи поруч із бабусею Сонею, а також від того, чи просвічується рука проти сонця, чи притишується час, якщо сповільнити струмочок піщаного годинника, прикріпленого до дверцят буфета...
Особливо цікавою книжка має бути для мешканців Києва та всіх тих, хто любить це місто. Адже топоніміка відіграє одну з ключових ролей у тексті, де кожен спогад пов’язаний із тією чи іншою місциною, вулицею, будинком. Київ у Сергія Черепанова – це не метушня заклопотаних столичних мешканців, а по-рідному розмірений плин життя інколи галасливого містечка, де на базар ходять темним ярком «повз морельку й шовковицю» та всім двором захоплено слухають дитячі концерти і влаштовують дружні частування варениками з вишнями.
Зацікавлені читачі можуть зробити літературну екскурсію столицею та відшукати будиночок, у якому народився герой, на розі Жилянської та Ґорького (чи, може, місце, де він стояв?), побачити Святошинський район кілька десятиліть тому, коли це була ще зовсім околиця міста, де річечку переходили через кладку, а до центру міста довгенько доводилося їхати трамваєм, або забратися на Черепанову гору. Це одна з київських місцин, які заінтриґували чи не найбільше. Гора посеред міста – авторова тезка (Сергій Черепанов стверджує, що це тільки збіг). На жаль, гору-красуню вже забудували майже всю, і тепер письменницька оповідь – цінний матеріял для всіх шанувальників Києва, які вже не побачать гору такою, як раніше, коли її називали найкрасивішим місцем Києва.
Долучіться до дискусії!