Вільям С. Берроуз. Голий ланч

Жовтень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
152 переглядів

Переклад з англійської Гєника Бєлякова
Київ: Комубук, 2016.

«Іноді порожні сторінки дарують масу можливостей». Думаю, ці слова поета з фільму «Патерсон» Джима Джармуша цілком змальовують ставлення до письма Вільяма Бароуза. За життя він став культовою персоною, а його творчість не вписується в жодні рамки і напрямки мистецтва. Письменник, есеїст, художник, актор, сценарист, музикант; гомосексуал, не прийнятий у ґей-спільноті, джанкі, який потерпав від амбівалентности контролю. Йому приписують винахід поняття heavy metal і фрази «той, що біжить по лезу». Чимало письменників, поетів, режисерів, музикантів уважають Бароуза за центральну постать у своєму становленні. У цьому контексті «Голий ланч» є антироманом, який, з одного боку, замикає класичний корпус текстів бітників – «Крик» Алена Ґінзберґа (1956), «У дорозі» Джека Керуака (1957), «Бомба» Ґреґорі Корсо (1958), а з другого – знаменує перехід самого автора до якісно нового письма, так званого «cut-up method». Через неповні шістдесят років від часу виходу першого видання «Голого ланчу» в Парижі текст з’явився українською.

Писати цей твір Бароуз розпочав у Танжері 1954 року, а остаточні правки вносив у леґендарному паризькому «Біт готелі», ледь не до публікації в 1959 році. «Голий ланч» не писався як заздалегідь продуманий роман. Він поступово збирався з уривків, листів, нотаток. Бароуз працював над текстом «Інтерзона» (вийшов окремою книжкою) і потім із його фраґментів у буквальному сенсі склався текст «Голого ланчу». Частини, які не ввійшли до нього, стали матеріялом для експериментальних текстів «The Nova Trilogy» («М’яка машина» (1961), «Квиток, що вибухнув» (1962), «Нова експрес» (1964)). Важливу роль у редаґуванні і продюсуванні «Голого ланчу» відіграли Ґінзберґ, Керуак і Алан Ансен. До речі, Керуакові належить авторство назви роману.

Керівник «Olympia Press» Морис Жиродія довгий час відмовлявся видавати текст, покликаючись на його нечитабельність, малу кількість сексуальних сцен (!) і велику увагу до наркотиків (Бароуз постійно переробляв текст, додаючи і вилучаючи фраґменти, тож щоразу до видавця потрапляли фактично різні тексти). Завдяки Ґінзберґовій популярності після публікації «Крику» вдалося видати деякі розділи «Голого ланчу» в американських літературних журналах, де вони викликали резонанс. На цій хвилі Жиродія таки видає роман англійською мовою (французькою він вийде 1964 року в «Gallimard»). Одразу після цього «Голий ланч» забороняють у США через непристойність, починаються судові процеси, в результаті яких обмеження на друк і розповсюдження тексту скасовують. У період судових процесів Бароуз доповнює текст вступом «Cвідчення під присягою стосовно хвороби», в якому пояснює мотиви свого письма.

Мозаїчній, «нарізаній» структурі антироману відповідає не менш строкатий зміст, при тому, що оповідь як така відсутня. В одному з інтерв’ю автор зазначав, що текст можна читати в будьякій послідовності, хоча заздалегідь задана, вона вже провокує/нав’язує ритм. Тематично виділимо таке: наркоманія (як хвороба, індустрія, до цього додано перелік наркотичних речовин і їхній вплив на людину), письмо під джанком, гомосексуальність, педофілія, сексуальні перверсії, контроль/залежність/свобода, шизофренія, фармакологія, тема тоталітаризму/політики і антиутопії, вплив реклами на свідомість тощо. А також біографеми автора, які відсилають до дитинства, стосунків із письменниковими друзями і до його альтер-еґо Інспектора Лі/Аґента Лі.

Текст абсолютно вільний (наскільки вільним може бути письмо: «контроль створює ілюзію свободи», – писав автор), не компліментарний, частково ітерований (специфічні авторові самоповтори), аґресивний і складний для сприйняття непідготованого (культурно, літературно, джанково тощо) читача. Назва «Голий ланч» підштовхує прагнути до відсутности або затертости означника, тому іноді референти важко віднаходяться, і водночас у процесі читання та знайомства з історією створення тексту стає зрозуміло, що вони наявні («точно не пригадую, як писав те, що зараз видано під назвою “Голий ланч”», але «коли я кажу, що не пам’ятаю, як писав “Голий ланч”, це, звісно, перебільшення», – вичитуємо в антиромані). Таке письмо нагадує, зокрема, творчість Маркіза де Сада й П’єра Ґійоти, проблематичність виокремлення означників у їхніх текстах показують дослідження Марселя Енафа, Роляна Барта, Філіпа Солерса. Бароуз ставить слова, фрази, образи і читача в ризиковані ситуації, не натякає, а одразу «ґвалтує». Яким після прочитання вийде читач, невідомо.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Сидор-Гібелинда ・ Жовтень 2018
Текст, що складається з дев’ятнадцяти розділів, які обігають східногалицьку ойкумену від Тарнова до...
Вадим Мірошниченко ・ Жовтень 2018
Про постать Бароуза написано безліч статтей і досліджень, іще за життя він став культовою...

Розділи рецензій