Олена Іванова, Олена Марушиакова, Веселин Попов... Голокост і сучасність: Студії в Україні і світі. 2008, №2 (4)

Жовтень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
216 переглядів

Рівень вивчення історії Голокосту в світі ледь не перевищує загальний обсяг всієї решти студій з юдаїки. Ані вивчення єврейських мов та літератур, ані релігійні студії, ані єврейська етнографія чи мистецтвознавство ніколи не набували масштабів вивчення Голокосту. Рівень фінансування, кількість залучених спеціялістів з історії, філософії, соціології наближають дослідження цього аспекту єврейської історії до самостійної наукової дисципліни.

Міжнародна редакційна рада часопису «Голокост і сучасність», попри його невеликий наклад та орієнтацію на обмежене коло істориків XX століття, сформулювала амбітну концепцію: «вивчення Голкосту та інших геноцидів». Українська наука, що дбає нині про міжнародне визнання Голодомору як геноциду українського народу, має нагоду ознайомитися з тим, як документують свої історичні трагедії інші міжнародні й національні спільноти.

Серед публікацій, вміщених у випуску (видання подає їх українською або російською мовами), привертають увагу дослідження «Реґіональні особливості колективної пам’яті студентів про Голокост у сучасній Україні» харківського психолога Олени Іванової, «Голокост і цигани. Конструювання нової національної мітології» болгарських істориків Олени Марушиакової та Веселина Попова, «Достовірність свідчення: реляція Рузі Ваґнер про львівський погром 1941 р.» Івана-Павла Химки; документальні публікації: винничанки Фаїни Винокурової – «Опір євреїв політиці геноциду: Наум Монастирський – в’язень Житомирського ґета й учасник підпільної групи» та харків’янина Олександра Круглова – «Винищення одеських євреїв: “Повідомлення Вальдика”»); полемічний відгук Станіслава Кульчицького на вміщену в попередньому числі «Голокосту і сучасности» статтю Йогана Дитча «Поборюючи “нюрнберзьку історіографію” Голодомору».

Керівник Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський, спираючись на враження від двох проведених 2008 року в Берліні міжнародних конференцій, аналізує вивчення Голокосту у Східній Европі загалом і в Україні зокрема: зіставляючи українські освітні практики з відповідними студіями за кордоном, він наголошує потребу вивчення та популяризації предмету в системі загальної та спеціяльної історичної освіти. Справді, систематизована політика пам’ятання про Катастрофу як чинник виховання людської відповідальности має сенс насамперед у тих країнах, де Голокост відбувся. Вона виконує функцію запобіжника процесам відновлення будь-яких тенденцій, що могли би посилити міжрасову, міжрелігійну, міжетнічну ворожнечу чи ксенофобію. А що в Україні, на жаль, немає виразних символів пам’яті про Катастрофу, таких, як польський музей Авшвіцу, то провідну роль у переосмисленні та нагадуванні про цю історичну трагедію перебирає викладання історії.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Сергій Гірік ・ Листопад 2016
Черговий том «Запісаў» є найбільшим за обсягом випуском альманаху в його історії, що сягає майже...
Дмитро Шевчук ・ Травень 2016
Сторіччя від початку Першої світової війни — це нагода замислитися про причини і наслідки цієї...

Розділи рецензій