Bohdan Klid, Alexander J. Motyl (eds.). The Holodomor Reader: A Sourcebook on the Famine of 1932–1933 in Ukraine

Листопад 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
300 переглядів

Edmonton, Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 2012.

Майже 400-сторінкова книжка систематизовано подає інформацію про причини й перебіг Голодомору в Україні. Концепція видання, яку викладають у передмові упорядники Богдан Клід та Олександр Мотиль, спирається на загальноприйняту інтерпретацію подій в Україні 1932–1933 років як геноциду українців. Попри це упорядники напрочуд виважено підійшли до формування збірника, вміщаючи в нього досить дискусійні матеріяли, що полемізують із концепцією видання (наприклад, статтю російського історика Віктора Кондрашина, який наполягає на усталеній у РФ версії, що Голодомор був «загальносовєтською» трагедію, а не стосувався винятково України). Це розширює рамки дискусій і унаочнює складність проблеми. Інформацію у виданні систематизовано за шістьома розділами: дослідження, правова оцінка, свідчення очевидців, архівні документи, фраґменти літературних творів, присвячених Голодоморові.

До розділу дослідження вміщено англомовні переклади праць чи фраґментів праць українських науковців (Людмили Гриневич, Станіслава Кульчицького, Юрія Шаповала), розвідки та енциклопедичні статті зарубіжних авторів (Джеймса Мейса, Роберта Конквеста, Тері Мартина, Андреа Ґраціозі тощо). В них здійснено спробу проаналізувати причини сталінського геноциду, їхній зв’язок із національної політикою в СССР ранньої сталінської доби, загальний перебіг Голодомору в Україні, оцінки демографічних втрат (Олег Воловина).

У розділі, присвяченому правовому означенню Голодомору, подано резолюції ООН 1948 року щодо попередження та покарання за геноцид, Парламентської асамблеї Ради Европи 2010 року про вшанування жертв Голодомору, документи, що їх схвалили Верховна рада України, російська Дума, постанова Апеляційного суду міста Києва щодо визнання винних в організації Голодомору від 13 січня 2010 року, а також коментарі фахівців (зокрема, автора концепції геноциду Рафала Лемкіна, який визначив Голодомор в Україні як «класичний приклад» геноциду, мотивований прагненням до денаціоналізації та асиміляції українців, а також Євгена Захарова щодо правової кваліфікації Голодомору).

Два наступні розділи охоплюють свідчення зовнішніх очевидців (здебільшого іноземних журналістів, які за різних обставин потрапили до України періоду Голодомору, бачили його перебіг, спілкувалися зі свідками) та безпосередніх жертв, свідчення яких систематизовано у перекладах листів, щоденникових записів, спогадах. Ці свідчення розкривають суб’єктивний вимір переживання та сприйняття трагедії, часом — переоцінку цінностей. Ця частина — найсуґестивніша. Особливу увагу в розділі привертають фраґменти уславленого щоденника вчительки із Сумщини Олександри Радченко, за ведення якого її було репресовано, а три зошити з нього знищив НКВД. Лише 2007 року збережені фраґменти було опубліковано в Україні.

П’ятий розділ систематизує офіційні свідчення: документи совєтських посадовців та резолюції органів влади, в тому числі з таємними інструкціями та наказами, документи внутрішнього користування закордонних дипломатичних та консульських місій в УССР та СССР (Великої Британії, Польщі, Італії, Німеччини), реакції українських громадських організацій за межами СССР, свідчення совєтських утікачів, які брали участь у колективізації та розкуркуленні в Україні. Ці джерела особливо цікаві в контексті еволюції поглядів комуністів, поступовій втраті віри в ідеали та відмові від прототалітарної орієнтації.

До видання увійшли фраґменти текстів класиків української та зарубіжної літератури (Василя Барки, який особисто пережив геноцид і відобразив його досвід у «Жовтому князі», Уласа Самчука — автора першого роману про Голодомор, Джорджа Орвела, чий «Колгосп тварин» не останньою чергою було інспіровано, як стверджують дослідники, звістками про геноцид, що його організували сталіністи) і сучасних авторів (Богдана Бойчука, Євгена Пашковського, Наталі Ворожбит). Наприкінці книжки подано перелік джерел.

За п’ять років після виходу книжки, звісно, поглибилися дослідження й урізноманітнилися дискусії. Зокрема, Станіслав Кульчицький, чий текст вміщено у виданні, у статті «Голодомор як геноцид: якою мусить бути доказова база?» (2016) запропонував змінити датування Голодомору, взявши за відправну дату 1 січня 1933 року (замість 1932-го), коли совєтський режим перейшов до прямих репресивних заходів застосованих винятково в Україні, аби уникнути збігу із «загальносовєтською» хлібозаготівлею і тим самим чіткіше унаочнити специфічний характер геноциду українців. Натомість французький історик Ніколя Верт у статті «Великий голод в Україні 1932–1933 років» наголошує, що такі репресивні заходи специфічно антиукраїнського характеру були наявні вже від літа 1932 року. Бачимо, що, попри тривання дискусій, зокрема щодо датування геноциду, маґістральні лінії, окреслені концепцією «The Holodomor Reader», зберігають актуальність і відповідають прийнятому в міжнародному академічному середовищі консенсусу щодо Голодомору як геноциду українців.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Розділи рецензій