Франц Фанон. Гнані і голодні

Березень 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
82 переглядів

Переклали з французької Ірина Ковальська, Ірина Цюпа, Катерина Шепетюк
Київ: Вперед, 2016.

«Гнані і голодні» — друга книжка мартиніканського психіятра і революціонера Франца Фанона, що побачила світ за декілька тижнів до смерти автора (1961). Вона, серед іншого, покликана познайомити читача з колоніяльним світом, допомогти розібратися у відносинах між колонізаторами (гнобителями) і колонізованими (пригнобленими), обґрунтувати революційне насильство як єдино можливий спосіб здобути незалежність для уярмлених народів.

У першому розділі зроблено спробу розглянути насильство як осердя колоніяльного світу. Це знаряддя в руках колонізаторів з часом обертається проти них самих. Із початком деколонізаційних процесів пригноблені народи відповідають поневолювачам сторицею і вдаються до того ж насильства. Іншого шляху для колонізованих немає. Померти або перемогти — от і все, що їм залишається.

Другий розділ присвячено аналізові природи та механізмів боротьби колонізованих за незалежність. Розпочинаючись спонтанно, будь-який революційний рух у колоніях відзначається нескоординованістю дій учасників, що ставить під загрозу досягнення мети. А тому потребує централізованого керівництва, яке зорганізувало би поневолених. Волюнтаристська стихійність, що силкується вирішити долю колоніяльної системи просто тепер, за приписами блискавичної війни, приречена на поразку.

У третьому розділі з’ясовано, що перешкоджає розвиткові молодих постколоніяльних держав. Зокрема, це низький рівень національної свідомости, що є, з одного боку, наслідком каліцтва, яке колонізованому заподіяв колоніяльний режим, а з другого — результатом убозтва та духовної порожнечі національної буржуазії. Ця буржуазія недорозвинена. Не маючи економічних важелів впливу, вона присвячує себе посередницькій діяльності. Її психологія — це психологія не великого підприємця, а крамаря. Її сила — в нюхові швидкого бариша. Вона запроваджує в державі однопартійну систему. Внаслідок цього постає диктатура, і молода держава дедалі більше занепадає. Тому-то національна буржуазія є не просто шкідливим, а зайвим складником постколоніяльного суспільства. Замість неї справою державного будівництва повинні займатися народні маси.

Четвертий розділ містить розмірковування про національну культуру та її роль у визвольній боротьбі пригноблених. Діяльність колонізованих інтелектуалів викриває брехню колонізаторів про тубільців-дикунів, абориґенів-варварів. Національна культура має перебувати в центрі боротьби з гнобителями. А спроби довести існування не просто національних, а континентальних чи навіть расових культур ведуть у глухий кут.

Останній розділ розповідає про психічні розлади внаслідок колоніяльних воєн. Написаний на широкому фактологічному матеріялі, що його Фанон зібрав упродовж 1954–1959 років, він містить детальні описи захворювань, до яких дійшло через війну в Алжирі. Розглянуто випадки психозу в місцевих мешканців і репрезентантів колоніяльноїmвлади: імпотенція в алжирця, який дізнався про те, що його дружину зґвалтували французькі солдати; недиференційована жадоба вбивати в особи, яка вижила після масового розстрілу; психоз деперсоналізованого типу в солдата Армії національного визволення, який убив дружину французького колонізатора, та інші. Окремим пунктом із зазначенням поширених психіятричних симптомів розібрано афективні та розумові зміни і психічні розлади, які є наслідком тортур. Згадано і про притаманні жертвам війни психосоматичні хвороби.

Свого часу «Гнані і голодні» викликали фурор серед читачів. Відколи книжка з’явилася, її було перекладено низкою мов, зокрема італійською (1962), шведською (1962), англійською (1963), іспанською (1963), німецькою (1966), португальською (1968), польською (1985), турецькою (2001), чеською (2014). Відтепер познайомитися з революційними поглядами Фанона може й український читач. Час для цього — якнайдоречніший. Адже висвітлені у книжці проблеми близькі українцям, які впродовж майже тридцяти років не можуть позбутися колоніяльного спадку. Якоїсь миті здається, що Фанон пише зовсім не про Алжир. Корумпованість національної буржуазії, її нездатність вести за собою маси, відчуження інтеліґенції від народу, низький рівень національної свідомости населення, колишня метрополія, яка продовжує втручатися у життя молодої держави, — чи не є все це властивим Україні сьогодні? Справді так. Який вихід пропонує Фанон? Він закликає товаришів (читай: братів-африканців) змінити курс, струсити із себе непроглядну темряву та зустріти прийдешній день усебічно озброєними. Чому б українцям не зробити те саме?

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Схожі рецензії

Олена Дядікова ・ Червень 2017
Процес відновлення довіри, вузьких і широких сфер відповідальности й усвідомлення власної автономії...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Квітень 2017
Дослідження, результати якого представлено у виданні, мало на меті з’ясувати особливості участи...

Розділи рецензій