Андрій Козицький. Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ ст. Навчальний посібник

Травень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
814 переглядів

Львів: Літопис, 2012.

З огляду на потребу розробки теми геноцидів в українській науці, а також початок викладання відповідних спецкурсів у вишах спеціяльний навчальний посібник із цієї проблематики є дуже доречним. Книжка доцента Львівського університету ім. Івана Франка Андрія Козицького може правити за вступ до історії геноцидів та своєрідний допоміжник у теоретичному зануренні молодих дослідників у genocide studies. Однак лише за умови, що її вади — бо багато що є недоговореним — компенсує викладач відповідного навчального курсу.

Книжку відкриває теоретичний вступ. Питання термінології й історію запровадження в науковий і публіцистичний вжиток виразу «геноцид» та інших різновидів масових убивств висвітлено на високому рівні. Натомість багато запитань викликає короткий історичний огляд випадків геноциду та масових убивств з ознаками геноциду. Згадуючи Волинську різанину (про неї йдеться лише у вступі, окремого розділу чи підрозділу, присвяченого вбивствам поляків на Волині, немає), Козицький наводить приблизну цифру загиблих, покликаючись на анонімних «польських істориків». Звісно, варто було б вказати, чому між найнижчою та найвищою оцінкою майже дворазова різниця і які саме дослідники висловлюють різні думки щодо кількости жертв. Щонайменше викликає подив означення режиму Червоних кхмерів у Камбоджі як «комуністичного» (в автора без лапок).

Стримано й фактологічно точно, хоч і конспективно, автор викладає перебіг геноциду вірмен в Османській імперії. Він наводить арґументи офіційної турецької історіографії з цього приводу, що сприймаються як приклад спроб виправдатися. Імовірно, так і було задумано. Позитивом є й те, що автор наголошує на знищенні культурних пам’яток вірмен на території Туреччини як на одному з аспектів геноциду, а також на «відплатних» акціях вірменських підпільних організацій, які тривали до 1980-х років.

Одне з чільних місць у книжці займає розділ про Голодомор 1932–1933 років із окремим підрозділом, присвяченим кваліфікації його як геноциду чи іншого різновиду масових убивств. За обсягом він найбільший (для порівняння: геноцидові вірмен присвячено 55 сторінок, ромів та сінті — 16, етнічним чисткам і масовим убивствам неєвреїв під час Другої світової війни — 60 і лише Голокосту — 110, тобто майже стільки ж, як і Голодомору). Такий поділ диспропорційний: Голокост як приклад здійсненого за попереднім добре задокументованим задумом геноциду в чистому вигляді у підручнику мав би посісти центральне місце. Попри це, фактичні дані Козицький викладає доволі повно, хоча подекуди й не згадує важливих праць із порушених тем. Імовірно, через меншу доступність цих публікацій, адже книжку призначено для студентів, і головне завдання історіографічних оглядів — зорієнтувати їх у масиві літератури.

Розділи, присвячені подіям другої половини ХХ століття (примусові депортації народів у СРСР, «автогеноцид», який здійснили Червоні кхмери, етнічні чистки в колишній Юґославії у 1990-х роках та геноцид тутсі в Руанді), мають майже винятково фактологічний характер. Автор побіжно згадує основні історичні, соціологічні та правничі дослідження з цих тем, однак не вдається в теоретичне опрацювання визначення відповідних злочинів проти людства як актів геноциду чи «масових убивств з елементами геноциду». Саме цих теоретичних викладок бракує.

На жаль, автор не включив до книжки розділів про масові вбивства поляків на Волині 1943 року, а також взаємні етнічні чистки вірмен і азербайджанців у Нагірному Карабаху, вигнання грузинів із Абхазії. Не згадано й масових убивств інгушів у Пригородному районі Північної Осетії 1992 року. Їм же — комплексно, загалом у контексті подій кінця 1980–1990-х років на Кавказі — доцільно було б присвятити окремий розділ. Викликають зауваження особливості авторської мови (це не недогляди, бо такі форми він уживає системно). Косовський конфлікт він називає «Косівським», а для етнічних чисток використовує новоутворену форму «етнічне чищення». Вочевидь, йому йдеться про граматично точне калькування англійського виразу ethnic cleansing, однак такий слововжиток відгонить канцеляритом.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Володимир Шелухін ・ Грудень 2017
Праця, задумана як популярне видання, може, однак, претендувати на статус колективної монографії з...
Дмитро Шевчук ・ Квітень 2017
Видання має на меті цілісно представити історію розвитку астрономії на українських землях. Однак...

Розділи рецензій