Фонд Ізоляція. Гендерні дослідження, проект «Донбаські студії»

Травень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
565 переглядів

Київ: Фонд ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив. Представництво фонду імені Гайнріха Бьолля, 2015.

До збірника увійшли ориґінальні та перекладені тексти українською і російською мовами, присвячені ґендерним ролям чоловіків та жінок в історії Донбасу. Це перше дослідження реґіону з такого погляду, яке має на меті озвучити частину невідрефлексованого травматичного досвіду Донбасу часів механізації та індустріялізації, Другої світової війни та сучасного воєнного конфлікту. Окрім дослідницьких статтей, видання містить роботу художниці Алевтини Кахідзе та п’ять інтерв’ю з мешканками міста Маріуполя.

Марина Вороніна досліджує Донбас у період радянської індустріялізації («Гендерно-ментальні особливості розвитку Донбасу в 20–30-ті роки ХХ століття»). Ментальний складник населення реґіону наприкінці ХІХ століття був переважно український, але ситуація змінилася на користь російської ментальности з початком індустріялізації. Вороніна вказує на конфесійну та етнічну розмаїтість Донбасу на зламі століть як на сприятливий чинник для ідей більшовизму. На початку століття присутність жінок у промисловості Донбасу була мінімальна, і не було потреби створювати навчальні заклади для них, тому жінки залишалися на марґінесі соціяльного життя, в межах традиційних патріярхальних ролей. У статті «Феномен субкультури шахтарів. Гендерний аспект» Леся Гасиджак вводить дослідження теми робітничої культури шахтарів у контекст міської антропології, зосереджуючись на моделюванні ґендеру в середовищі шахтарів. Дослідниця наводить факти про присутність жінок у промисловості Донбасу, згадує окремі «героїчні» постаті жінок-робітниць, а основну увагу приділяє статусу жіночих професій (лампівниці, лазниці) в ієрархії шахтарських професій. Гасиджак аналізує практики моделювання ґендеру: ритуал посвячення в шахтарі за радянських часів і сьогодні та шахтарський фольклор (частівки, жорстокий романс). Авторка побіжно зауважує зміну статусу шахтаря-героя, а Катерина Яковленко продовжує тему героїзації професії за Радянського Союзу, аналізуючи формування героїчних образів чоловіків засобами кінематографа і нехтування образами жінок-героїнь («Смерть героя»).

Жіночий досвід під час Другої світової війни є об’єктом дослідження Олени Стяжкіної («Жінки України в повсякденні окупації: фактори відмінностей сценаріїв та досвідів») та Лін Етвуд («Жінка під час Великої вітчизняної війни»). Жіноча історія не була окремим предметом для радянських дослідників, адже радянська історіографія надавала перевагу універсалізації досвіду, аби створити епічну й переконливу картину боротьби з ворогом, пише Стяжкіна. Така універсалізована модель суспільної єдности не залишала місця приватним досвідам. Аналізуючи жіноче сприйняття хронології окупації, авторка послуговується поняттям образу пам’яті, зауважуючи, що для частини жінок, які перебували в зоні окупації, «історія окупації не відбулась як така», натомість сценарії «просто життя» переважали. Географічний чинник (на території сучасної України існувало п’ять зон окупації), чинник місця проживання (1939 року в селах мешкало вдвічі більше жінок, ніж у містах) і демографічні відмінності визначали неоднорідність жіночого досвіду окупації і могли бути «як ресурсом, так і загрозою». Чой Чатер’є аналізує західну літературу щодо ролі ідеології в СРСР. Її цікавить роль, яку ідеологія відігравала в концептуалізації та реалізації політики держави щодо жінок. Дослідниця доходить висновку, що в СРСР не було втілено ґендерну рівність, хоча частину ґендерного проєкту більшовиків було виконано: «відбулося семіотичне перекодування поняття “жінка” у радянській суспільній дискусії» в бік ґендерної рівности й емансипації.

У розділі, присвяченому сучасним наративам Донбасу, Антон Лягуша аналізує чоловічі віктимні та вітальні наративи під час війни на Донбасі. Дискурс чоловічого позначено мовою провини, а голоси чоловіків у медіях часто нагадують «міні-промови на лаві підсудних». Стаття Ніни Потарської на прикладі інтерв’ю з жінками по обидва боки протистояння доводить, що обличчя Донбасу значно складніше, ніж його подають українські медії. Важливо зауважувати і стратегії виживання тих, хто не залучений у безпосередні бої, але страждає від наслідків війни, вважає Потарська. Зміни ґендерного порядку в нинішньому українському суспільстві під час та внаслідок Майдану і воєнних дій на сході України є предметом міркувань Тамари Злобіної («Гендер, Майдан і Війна, і те, що після війни»). Хоча дискурс Майдану і закріплював за чоловіками та жінками ролі «захисника-героя» на барикадах і «матері-годувальниці» на кухні, пізніші події в Україні роблять жінок помітнішими в публічному просторі та медіях, що підважує патріярхальні наративи. На думку Злобіної, образ жінки значно змінився за минулі два роки, і ці процеси тривають.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжку історика Дмитра Вирського, спеціяліста з річпосполитської ранньомодерної історіографії,...
Андрій Блануца ・ Березень 2017
У Російській імперії парламентські структури було запроваджено чи не найпізніше на европейському...

Розділи рецензій