К. К. Федевич. Галицькі українці у Польщі. 1920–1939

Грудень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
926 переглядів

Київ: Основа, 2009.

Монографія Климентія Федевича про польсько-українські стосунки між двома світовими війнами, написана спокійною мовою фактів, спричиняє, однак, справжній переворот в усталеному уявленні про міжнаціональні відносини польської та української спільнот у першій половині XX століття. Федевич як людина, незаанґажована жодною із зацікавлених сторін (випускник історичного факультету Московського державного університету і Центрального европейського університету в Будепешті, працівник катедри історії південних і західних слов’ян МҐУ), спробував розглянути об’єкт власних наукових зацікавлень у площині мирного і доволі ефективного співжиття. У якому конфлікти бували, але не частіше, аніж скрізь.

Федевич зазначає: історія, написана за архівами спецслужб, завжди буде історією конфліктів. Не замовчуючи фактів терористичної діяльности радикальних українських угруповань і компенсаторної реакції на них польського уряду, дослідник зосереджує увагу на альтернативних джерелах – документах із таких зібрань, як Архів зовнішньої політики РФ (АВП РФ), Російський державний військовий архів (РГВА), Центральний державний історичний архів у місті Львові (ЦДІАЛ), Державний архів Львівської области (ДАЛО), Centralne archiwum wojskowe (CAW), Archiwum Aktów Nowych (AAN), публікаціях у польській і радянській періодиці та спогадах сучасників, що містять чимало свідчень про характер мирного міжнаціонального компромісу.

Об’єктивне змалювання історичного контексту, позбавлене романтичного патосу та намагання «прикрасити» одну зі сторін за рахунок іншої, впритул наближає міжвоєнну ситуацію у Східній Галичині до типових (і зазвичай доволі реалістичних) уявлень сучасного читача про політичні ігрища. Акценти, що їх розставляє Федевич, загалом унаочнюють таку картину тогочасного становища: єдність економічної та політичної еліти («керівництво найвпливовішої української партії у Галичині УНДО значною мірою складалося з представників української бізнес-еліти» [158]), її лояльність до польської влади в обмін на чималі інвестиції в українську економіку та культуру, вирішальна роль у налагодженні мирного співжиття Греко-Католицької Церкви (яку також увесь цей період щедро фінансував польський уряд, і грошима вона порядкувала, не звітуючи перед світською владою: «Єпископи Г. Хомишин, І. Коциловський і митрополит А. Шептицький контролювали розподіл коштів між священиками, акумулювали в своїх руках левову частину грошей, які виплачувала держава, не передавали їх своєму кліру, і частково використовували для підтримання духовних і світських українських освітніх закладів, а також для допомоги українським громадським організаціям» [118]). Митрополиту А. Шептицькому був підконтрольний Український іпотечний банк, а Роман Шухевич, представник одного із найзаможніших родинних кланів на Галичині, у 1937 році заснував рекламну фірму «Фама», що довгий час приносила його власнику величезні надприбутки. Що вже казати про обивателя, якого «більше хвилювало збереження своїх володінь і звичного для них життєвого укладу, ніж безпосередньо національне питання» [37].

Ще кілька принципових витягів. «Український бізнес мав усі ті самі права і можливості, що і весь приватний сектор польської економіки» [90]. «У наказі [міністра оборони] проголошувалася неприпустимість порушення міжнаціональних питань у офіційних армійських наказах» [85]. «...Діяльність ОУН хоча і вносила напругу у польсько-українські відносини, але усе-таки не була достатньою, аби порушити процеси державної інтеґрації і досить мирне міжнаціональне співіснування у Східній Галичині» [217–218].

Висновок, що робить Климентій Федевич, спрямований на реформування методології історичної науки, яка колись має зістрибнути з романтичного дискурсу, військових репортажів та кримінальних хронік і повернутися обличчям до пересічного члена соціюму, щоденної дійсности: «Конфлікт, протистояння і міжнаціональне насильство були, але складали лише незначну долю відсотку від повсякденности мирного співіснування та інтеґрації. Я припускаю, що можливо подібною є ситуація із більшістю інших широко розрекламованих міжнародних конфліктів і протистоянь у новітній історії Европи».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій