Ролан Барт. Фрагменти мови закоханого

Травень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
363 переглядів

Переклад з французької Марти Філь
Львів: Бібліотека журналу «Ї», 2006.

Навряд чи можна сказати краще за самого автора: «необхідність цієї книги полягає у такому міркуванні: мова кохання зараз украй самотня». Найімовірніше, саме цей факт, а також чудова стилістика й особлива сюжетність спричинилися до того, що «Фраґменти» стали найпопулярнішою книжкою Барта. Уже в перший рік по тому, як книжка побачила світ, їй судилося пережити вісім накладів і стати у Франції своєрідним інтелектуальним бестселером. З огляду на це особливо приємно, що український переклад «Fragments d’un discours amoureux» здійснено за першим виданням 1977 року, адже в подальших виданнях твір було неодноразово доповнено та уточнено.

Праця фактично є аналізом дискурсу закоханого суб’єкта. Важливо те, що в самого Барта цей суб’єкт позбавлений будь-яких статевих ознак, тобто він відмовляється від ґендерної специфіки почуття любові, що дуже скидається на реґрес до дофалічної стадії розвитку. Тепер неістотно, хто кого любить: чоловік жінку, жінка чоловіка, або чоловік чоловіка, чи то жінка жінку, в цьому коханні-унісекс важливою є сама наявність об’єкта любові. Цей самий закоханий суб’єкт є водночас і Автором, адже, за словами Барта, «він говорить». Це особливо прикметно вже тому, що саме Барт у свій постструктуралістський період проголошував смерть Автора, того, що так відверто пройшов через усі «Фраґменти». Це він той «безшкірний» «божевільний», що є «своїм власним демоном», який «занепадає, гине», «захоплюється», «хоче збагнути», «розмовляє»... За структурою «Фраґменти» нагадують чітко скомпонований словник чи енциклопедію, навіть вступна стаття є фактично поясненням того, «як зроблена ця книга», як читати подальший текст. Та чи не є така форма викладу своєрідною ілюзією, грою, адже історія не знає про холоднокровного структурномислячого закоханого? Ба більше, прочитавши самі тільки назви словникових статтей, уже можна побачити історію структурованого в ньому, й алогічного і пристрасного за природою, кохання, від «бажання володіти» через «ніжність» до «самогубства», – але зрештою, все одно найголовнішим виявиться визнання «Я тебе люблю».

Часом закрадаються підозри, що цей закоханий автор – це не хто інший, як юний Вертер, принаймні саме йому, відданому, жертовному і стражденному, Ролян Барт найчастіше надає право голосу. А може, це Ґете, чи Фльобер, чи Жид, чи Пруст, чи будь-хто з тих, хто говорить зі сторінок Бартового тексту, тих, хто, непомітно пройшовши крізь усю книжку, «ad marginum» заслужено долучиться до прикінцевої «Tabula gratulatoria». Хтозна, а може, це і сам Барт? А зрештою, у книжці чудового критика, шанованого семіолога і структураліста «слово бере закоханий».

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Катерина Девдера ・ Березень 2017
Знаний німецький письменник Алоїз Принц є автором низки життєписів, зокрема Германа Гесе, Франца...
Катерина Девдера ・ Серпень 2016
Нове видання есеїв Віри Агеєвої, однієї з провідних дослідниць української літератури ХХ століття...

Розділи рецензій