Игорь Гильбо. Фотографии

Грудень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
269 переглядів

Киев: Оптима, 2007.

Окрема книжка робіт фотографа Ігоря Гільбо – несподіванка для пошановувача української світлини. Цей автор не був учасником масштабного проєкту «Інсайт. Українська чорно-біла фотографія XXI сторіччя», котрий 2008 року з успіхом реалізували Олександр Глядєлов і Фелікс Хачатурян. Ігор Гільбо своєю творчістю також не привернув уваги модного київського ґалериста Павла Гудімова, з ініціятиви котрого нещодавно постала серія «Українська фотографія». Його фотоальбом вийшов у світ у видавництві «Оптима».

«Відгуки глядачів на нечисленних виставках переконали мене, що деякі мої світлини варто зібрати в одну книгу», – скромно звертається до читача Гільбо й одразу ж поспішає злеґітимізувати свою публікацію передмовою аж чотирьох осіб. Автори вступних текстів добре розшифровують зміст доробку свого друга. «Майже всі його етюди енергетично та по-людськи теплі», – відзначив Всеволод Речицький. Колезі з Чехії Карлові Цудліну імпонує «гуманність» доробку фотографа. Ці коментарі до книжки, однак, дещо грішать своїми надто дзвінкими характеристиками (його, наприклад, називають тут «майстром, котрому склав би компанію на фотографічному пленері і сам Судек»), або ж повторюють достатньо очевидніштампи про те, що техніка сьогодні доступна всім охочим, однак фотографів від цього більше не стає.

Як очевидно з альбому, у Гільбо були дуже теплі стосунки з уже покійними батьками. Милий портрет подружжя відкриває книжку. А продовжено її подібними за духом «гуманними і людяними» світлинами, що зображують жителів Росії (у першому розділі – Новгородської области, у другому – району Білого моря), а згодом і України, Словаччини, Чехії.

Останні роки Ігор Гільбо живе та працює в Києві, а тут багато авторів іще за інерцією з радянських часів сповідують принципи «антифотографії» – практики, що зросла з харківської школи у 1970-х роках і виправдовувала так звану «чорноту», тобто ілюстрування подій і людей у неґативному світлі. З цього альбому видно, що його автор не є «кров’ю і плоттю» місцевої тусiвки, і це робить його привабливішим. Свідомий того, що фотографія є насамперед процесом вибору, коли і що фотографувати (або ж – що друкувати, а що залишити непоказаним), майстер пропонує читачеві своє позитивне, тепле бачення реальности.

Виданню дуже бракує вступу, де йшлося б про те, які теми заторкує автор. Їх тут чимало, тому, мусимо визнати, книжка не до кінця сприймається як цілісний твір. Зрештою, сама назва альбому «Фотографі .» підказує, що у ньому просто зібрано те, що вважалося найкращим. Слід також відзначити, що такого типу фотографію зазвичай подають у супроводі із поясненнями, що не так часто робить Гільбо. Наприклад, загадкою для читача стає незатитулована серія світлин про євреїв, або ж знімки із загальними назвами, як-от «Словаччина». Особливо інтриґує використання однієї «словацької» роботи на обкладинці видання. Тут вона подана у кадрованому вигляді і завдяки зміщенню зорового центру (зі статечного чоловіка на хлопчика) здається чужою тій, що знаходимо в альбомі. Тоді виникає запитання: «А про що власне тут ідеться? Яка з двох версій є завершеною?». Заради справедливости відзначимо, що згаданий кадр – чи не єдиний із альбому, що дозволяє такі блукання ока, провокуючи певне замішання.

Однак, попри усі нюанси із конструкцією видання і, можливо, недосказаність у текстовій його частині, альбом прочитується візуально, що є найголовнішою характеристикою такого типу публікацій, і, що важливіше, він добре працює на чуттєвому рівні. Творчість Ігоря Гільбо є хорошим зразком фотодокументалістики, саме тому його книжка і привертає до себе увагу.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Галя Василенко ・ Лютий 2018
Їх так багато, вони зачаїлися на автобусних зупинках у найвіддаленіших закутках бездоріжжя, на...
Марина Полякова ・ Грудень 2017
Клуб ілюстраторів «Pictoric», Арт-центр Павла Гудімова «Я галерея» та Український кризовий медія-...

Розділи рецензій